Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

здалося, що це Мовчазний все ж пробрався до нього і взяв його за руку. І тепер, завдяки сталому зв'язку з Оґіоном, Гелетей міг послати всю свою силу Горі, щоб допомогти їй вистояти. «Я так і не сказав йому, що назад не повернуся», — подумав він, і це були його останні слова і останні думки ардичною мовою, остання людська печаль, бо Гелетей проник вже в серцевину кісток Гори. І відчув її вогняні артерії, биття її величезного серця, і добре знав, що йому робити далі. І він сказав собі і Горі, але вже не на мові людей: «Заспокойся, розслабся. Ну-ну, ось так! Тримайся! Нічого, ми з тобою вистоїмо!»

І він був спокійний і нерухомий і тримався міцно, і один камінь чіплявся за інший камінь, один земляний шар лягав поверх іншого — у вогняному череві Гори…

Саме мага Оґіона побачили жителі порту на даху сигнальної вежі маяка в повній самоті, коли круті вулиці міста стали вигинатися і звиватися, як змії, так що камені вискакували з бруківки, а цегляні стіни будинків перетворювалися в клуби пилу, а Сторожові скелі зі стогонами все тягнулися одна до одної, намагаючись зімкнутися. І Оґіон напруженими розпростертими руками ніби щось розводив в сторони, стоячи на вежі, і в кінці кінців кручі дійсно розсунулися, розійшлися і застигли непорушно і нерухомо на своїх колишніх місцях. Місто ще раз здригнулося і теж застигло, заспокоївшись. Оґіон зупинив землетрус, говорили всі. Всі бачили це, і всі тільки про це й говорили.

— Ні, я був не один, — сказав Оґіон, коли люди стали захоплено дякувати йому. — Зі мною був мій Учитель, а з ним — його Вчителька. Я зміг утримати Ворота відкритими тільки тому, що Гелетей змусив Гору стояти спокійно. — Люди похвалили його за скромність, однак особливо прислухатися до його слів не стали. Уміння слухати — рідкісний дар, а героїв люди зазвичай вибирають собі самі.

Коли місто знову привело себе в порядок, всі кораблі повернулися в гавань, а будинки були заново відбудовані, Оґіон, рятуючись від слави і похвал, пішов в гори, що височіли над портом Гонт, і там знайшов маленьку долину, яка мала назву Долина Наводячого Порядок (втім, Істинне ім'я цієї долини на мові Творення було Йавед, як і Істинне ім'я Оґіона було Айхал). Оґіон бродив по цій долині цілий день, ніби щось шукаючи, а ввечері ліг на землю і заговорив з нею.

— Тобі слід було сказати це мені. Я б, принаймні, попрощався з тобою, — сказав він і заплакав, і сльози його впали на суху землю і зелену траву, і там, де вони впали, утворилися маленькі грудки мокрої і липкої землі.

Він так і заснув там, на голій землі, нічим не накрившись і нічого не підстеливши під себе, і ніщо не відділяло його від цієї землі. А на світанку він пройшов по верхній дорозі прямо в Ре Альбі, і, навіть не зайшовши в село, відразу звернув до будинку старого чарівника, що стояв осторонь від села, ближче до водоспаду. Двері в будинку після відходу Гелета так і залишилася відкритими.

У городі останні стручки бобів були просто величезними і вже жорсткими, а качани капусти були просто чудові. Три несучки бродили, квокчучи і щось підбираючи на землі, біля припалого пилом ганку — руда, коричнева і біла. Сіра квочка сиділа в курнику на яйцях. Курчат не було видно, як і півня Королька. Корольок помер, подумав Оґіон, і, можливо, якесь курча вже готується зайняти його місце. Оґіонові здалося, що з садка за будинком метнулася руда лисиця.

Він старанно вимів з будиночка пил і сухе листя, що залетіло в відчинені двері. Витягнув матрац і ковдру Гелета на сонечко, щоб провітрилися, і подумав: «Хороший будинок». Потім ще трохи подумав і вирішив: «Мабуть, мені варто завести кілька кіз».

НА ВЕРХНІХ БОЛОТАХ

Острів Семел знаходиться на північному заході від Хавнора, по ту сторону Пельнійского моря і, отже, на південному заході від Енлада. Це один з найбільших островів Земномор'я, однак про нього відомо дуже небагато, навіть казок і легенд про нього майже не розповідають. У Енлада багатюще історичне минуле, усі знають великих героїв Енлада. Хавнор завжди славився своїм багатством, і навіть невеликий острів Пальн теж має власну, хоч і погану, славу. А ось на Семелі тільки і є, що стада корів і овець, нескінченні ліси та крихітні містечка, швидше за схожі на села. Ну і, звичайно, величезний заснулий вулкан Анданден, який височіє над усім островом.

Коли цей вулкан в останній раз прокинувся і заговорив, то на південь від нього випав шар попелу в сто футів завтовшки. На Семелі річки і струмки прокладають свій шлях на південь по високогірній рівнині, то без кінця петляючи і утворюючи загати, то розливаючись і йдучи убік від основного русла, і тоді землі навколо перетворюються в болотисті низини. Таких низин тут багато; це великі рівні простори, на яких повно озер зі стоячою водою, дерева зустрічаються вкрай рідко і самотньо стирчать на тлі далекого горизонту, а люди майже зовсім не зустрічаються. Зате тут, на удобреній попелом землі виростають відмінні соковиті трави, і жителі Семела охоче згодовують їх худобі, яка пасеться сама по собі на цих низинних луках, де річки і ріки служать природними межами, і жиріє, а потім її відправляють на забій в значно більш людні райони південного узбережжя.

Як і всі великі гори, Анданден сильно впливає на клімат рідного острова, збираючи навколо себе хмари. Літо на Семелі коротке, а зима довга, особливо на Верхніх Болотах.

Одного разу в рано наступаючих зимових сутінках на перехресті двох стежок зупинився подорожній, якому жодна з цих стежок, здається, не здавалося досить надійною. Дійсно, це були, скоріше, протоптані коровами проходи в очеретах. А ця людина явно шукала якесь селище, де йому могли підказати, куди йти далі.

Нарешті з вершини останнього пагорба він побачив розкидані серед боліт будинки якогось села. Він, власне, і раніше припускав, що село має бути недалеко, але, видно, десь невдало звернув. Високі очерети так тісно обступали стежку, по якій він спускався до селища, що навіть якщо в сутінках і миготів далекий вогник житла, то як слід роздивитися його крізь зарості очеретів було неможливо. Зовсім поруч глузливо бурмотіла і шуміла ріка. Подорожній так довго був у дорозі, що вщент зносив свої черевики; йому довелося обійти практично всю гору, а гірські