Читати книгу - "Анна Київська"

Підійшла й Матільда; вона ще раз засвідчила свою дружбу й любов до Анни і висловила впевненість у її майбутньому.

— Я рада, що мій дядько, покійний король Генріх, призначив мого батька опікуном юного короля. Це — запорука миру для тебе й Франції!

— З його й Божою допомогою я правитиму в інтересах усіх підданців. Моліться за мене й за мого сина!

Прагнучи домогтися того, щоб французькі барони визнали його разом із Анною регентом королівства, Бодуен Фландрійський вирушив з юним Філіппом та його матір’ю в подорож по королівських володіннях.

На початку осені після урочистостей у Дре їх радо зустрічали в Парижі та Санлісі, де вони пробули до середини листопада. У Блуа граф Тібо присягнув на вірність королю, регентці та опікунові. Двадцять п’ятого листопада їх приймали в Етампі, а тридцятого — в Орлеані. Потім вони повернулися зимувати до Санліса.

Після смерті короля граф Валуа не полишав двір, вирішивши супроводжувати королеву в усіх її подорожах. Це викликало невдоволення у Філіппа: хлопчикові не подобалось, як Валуа дивився на його матір. А графа Фландрійського непокоїло те, що Рауль, як йому здавалося, хотів здобути авторитет у Анни. Він побоювався — а разом з ним і брат покійного короля герцог Роберт Бургундський, якому не подобалося, що з його рук вислизнуло регентство, — щоб Рауль де Крепі не спробував захопити королівство, спокусивши королеву-матір. Деякі барони та єпископи поділяли їхнє побоювання.

Анна рада була знову приїхати до свого улюбленого Санліса. Але вона вже рідше, ніж колись, провідувала школу, лікарню й бідарів; тепер Анна частіше виїздила верхи до лісу, гналася з Філіппом, згадуючи свої дівочі ігри на Русі, за оленем або козулею, змагалася з Раулем наперегони. Кріпаки й селяни бачили крізь плетиво гілок, як пролітала її біла накидка, а вслід за нею дуже часто неслася чорна накидка. Ввечері в хижах і тавернах Санліса, на кухнях і в палатах замків з осудом говорили про поведінку королеви.

Архієпископ Реймський, її давні друзі єпископи Роже й Готьє робили їй м’які докори, які вона сприймала із зневажливою терплячістю. Одного дня граф Фландрійський прислав до Анни графиню, і та сказала їй усе, що думала.

— Невже ви забули, що ви — королева й регентка королівства? Люди дивуються: ви проводите більше часу з Раулем, ніж із королем, своїми радниками та дітьми. Ви повдовіли лише кілька місяців тому, а вже гасаєте верхи з чоловіком, в якого чи не найгірша репутація! 3 ним ви компрометуєте себе! Моєму чоловікові здається, що на деяких ваших рішеннях позначився вплив графа.

— Неправда! Ніколи граф Рауль де Крепі не втручався в справи королівства. Хіба я винна, що він розважливіший за вельмож із моєї ради?

— Невже вам потрібні розваги тоді, коли ви повинні оплакувати чоловіка, виховувати дітей і молити Бога, аби він осяяв їх своїм світлом? Що діється з вами, такою побожною, такою бездоганною дружиною і матір’ю? Ви ж знаєте, Анно, яка я віддана вам подруга й як захищала вас перед своїм покійним братом, зокрема після сумної загибелі Олів’є Арльського…

— Не говоріть мені про ту жахливу смерть! Її, мабуть, можна було б уникнути, якби ви втрутилися, коли я вас просила…

— Анно, прошу вас, не нагадуйте мені про це! Мені довго не давали спокою докори сумління, і не було дня, коли б я не картала себе й не молилася за Олів’є…

Якийсь час жінки мовчали. Адель Фландрійська перша порушила мовчанку — вона взяла невістку за руки й лагідно сказала:

— Люба моя, ви можете звіритись мені, я нікому нічого не розповім… Ви закохалися в Рауля де Крепі?

— Ви збожеволіли! Я нічого такого до графа не відчуваю! Як ви могли таке подумати?!

Адель підвелася й, прибравши заклопотаного вигляду, заходила по кімнаті. Отже, вона не помилилася: королева кохає графа, й сама цього не знаючи.

— Даруйте мені, невістко. Я рада довідатися, що між вами нічого нема й що це тільки жіночі плітки. Тепер я заспокоїлася. Одначе уникайте того, щоб вас підозрювали, й ніколи не забувайте, що ви — королева.

Перегодя, коли граф Валуа, як і щодня, прийшов поговорити з регенткою, йому відповіли, що прийняти його вона не може. Він не насторожився й прийшов наступного дня; тоді йому сказали, що його візити небажані. Він дуже розгнівався, настрахавши цим капелана.

Графові не вдалося більше побачитися з Анною аж до весни. А наприкінці квітня Валуа дізнався, що двір вирушає до Комп’єна. Він приїхав туди раніше й особисто зустрів королівську родину, яку супроводив єпископ та суддя Обер. І хоч королева привітно всміхнулась йому, граф не міг не помітити того холоду, з яким вона з ним розмовляла. Не в кращому становищі опинився він і в Реймсі, де Філіпп на прохання матері підписав один акт на користь церкви святого Нікеза. Граф Фландрійський, якому неприємно було бачити на паперті високу постать Рауля, сказав йому відійти. Архієпископові Жерве та рицарям довелося докласти зусиль, щоб не дати цим двом учепитися один в одного. Зрештою граф Валуа поступився, погрозивши графові Фландрійському.

Повернувшись до Санліса, королева багато часу проводила із своїми трьома синами, раділа Філіпповим успіхам у письмі, міцності Роберта й Гуго. Літо видалося гарячим. Одягнена у біле вдовине вбрання, Анна любила сісти надвечір на коня й помчати лісом у супроводі двох-трьох рицарів та їхніх зброєносців. Бодуенові ці прогулянки не подобалися, але ж не можна було їй усього заборонити!

Одного вечора, коли тепле повітря сповнили лісові пахощі, Анна спішилася, щоб зірвати кілька квіток. «Сплету з них віночок», — подумала вона. Поки вона рвала квіти, її невеликий почет чекав на галявині. Сама не помітивши того, Анна віддалилася від нього. Здавалося, в цьому досить глибокому яру з крутими схилами на неї ждав цілий килим білих вінчиків. Анна опустилася на мох і лягла серед квітів. Примруживши очі, вона п’яніла від міцного запаху гумусу та пом’ятого листя. Крізь гілля було видко, як на небо випливали місяць і зорі. Стояв такий погідний вечір, якого Анна вже давно не бачила. У голові в неї зринули спогади про її прогулянки по фортечних мурах у Новгороді й понад Дніпром у Києві. В уяві так виразно спливло Пилипове обличчя, що вона широко розплющила очі, сподіваючись його побачити.

Але то схилилося над нею зовсім інше обличчя. Як же цей чоловік зумів підповзти до неї, що вона нічого не помітила? Крізь його одяг Анна відчула тепло чоловічого тіла, його