Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ох, який він сильний! — заголосила мати Феліції, влаштувавшись поряд зі мною на трибуні. Рейдел якраз підняв гирю за кілька кілограмів і затримав над головою.
— Ох, який він швидкий! — тягла, коли найманець здобув перемогу в стрибках на конях цього ж вечора.
— Ох, як він вправний! — захоплювалася його вмінням битися на мечах наступного дня.
Я ж була чорніша хмари.
Недаремно чекала від графа підлянку. Першого ж дня на турнірі він своєю милістю вдосконалив правила. Турнір ділився на чотири етапи: битва на мечах, перевірка сили, стрибки на конях та відповідь на завдання містичного мудреця. Раніше, як говорили в натовпі, за кожне випробування переможцю присуджувалося по одному балу, а от із новими правилами…
Загалом останнє випробування оцінювалося аж у чотири. Як я і припускала, у мирах з магією та монстряками працювали цілком собі земні правила, що упираються в найпростішу істину: "Все куплено".
Сальні погляди Мікая і не менш сальні натяки дратували ще сильніше. Я навіть малодушно думала втекти, прихопивши з собою і батьків Феліції, і Рея. Єдиною, хто від душі насолоджувався ситуація, була Ісіс.
Ще б пак, опинитися у вищому світлі королівства, в якому колись станеш королевою, коли ніхто не знає, хто ти насправді — це справді захоплююча пригода. Вона з цікавістю спостерігала за перебігом турніру, веселилася на вечірніх розвагах, підтримувала Рейдела. Останнє, до речі, викликало в мене зовсім несподіваний рефлекс – зуби починали хворіти від скрипу.
— Ну як, тепер ти віриш у мене? — Прошепотів Рейдел після фінального на сьогодні випробування.
Так-так, ти крутий і таке інше, але попереду завдання складніше, ніж у фільмі "Місія нездійсненна"! Мікай змусив своїх мудреців сховатися десь у замку, і мої блукання холодними коридорами не залишали і шансу їх виявити. Підкупити? Умовити? Або ... Спочатку — знайти.
— Я завжди в тебе вірила, — фиркнула.
Стало трохи соромно. Все ж таки він заради мене намагається, його его явно не потребує почухування, щоб брати участь у таких розважальних заходах.
— Заходь до мене сьогодні ввечері, — сказала я.
І відразу запунціла. Взагалі, я мала на увазі розмову для обговорення стратегії у завтрашньому випробуванні, але прозвучало надто двозначно. Рей теж виглядав приголомшеним — такої пропозиції він явно не очікував.
— Добре, — хрипко відповів він і відійшов.
Тут же захотілося його наздогнати і сказати, що він не так зрозумів. Зупинила думка, що це буде виглядати ще дурнішим.
— У вас все цікавіше і цікавіше, — пролунало над лівим вухом.
До раптових приходів Яна я вже звикла, навіть не здригнулася.
— Чую, твій жеребець впевнено прямує до перемоги.
— Він не мій жеребець, — крізь зуби процідила я, намагаючись не привертати уваги до того, що веду бесіди з собою.
Нехай глядачі вже відійшли, прямуючи до прикрашеного ліхтариками саду біля замку, я все одно відчувала чужу присутність і чийсь погляд.
— Це тимчасово, — зі знанням справи заявив Ян.
— Ти знайшов старців? — вирішила не витрачати час на марну балаканину.
— Жодного, — значно серйозніше відповів Ян. — Жодного старця в замку.
— Слухай, а може, там і не старець? Просто доросла людина, без жодних гендальфських борід і мудрості, що випирає з кожної зморшки на лобі?
— Марино, ми відчуваємо і бачимо людей зовсім інакше, — повчально відповів Ян. — Я не бачу жодної людини, яка завтра гратиме роль всезнаючого старця. А я бачу ауру всіх, досконально! Твоя, щоправда, поки що з аурою Феліції намішана, але це скоро вивітриться.
Останнє додав легковажно.
Я перевела важкий погляд на Мікая, що прямував на чолі процесії. Він про щось голосно розповідав, розмахував руками — надто видно, що він анітрохи не переживає через фінальний етап.
Що ж за хитрість ти задумав?
Буває, коли ти і парою тямущих фраз не перекинувся з людиною, а вся твоя інтуїція буквально волає про те, що їй ніколи не стати твоїм другом. З Мікаєм було так само. Ось начебто чоловік як чоловік, але всередині щось стискається, чекаючи удару.
***
Я встигла вигадати з десяток фраз для початку розмови з Рейделом. Кожна з них займала своє місце у графі "маячя якась", але щось адекватне на думку не йшло.
Ти все не так зрозумів! Я покликала тебе для розмови! — Виставляючи при цьому подушку перед собою? Дитячий садок.
А годинник-то цокав. В прямому сенсі. І тільки коли по вухах ударив важкий "бом-бом" від підлогового годинника, що стояв біля ліжка, двері приглушено рипнули. У світлі свічок відбився Рейдел, що зайшов до моїх покоїв. Він був одягнений у вільну білу сорочку та темно-коричневі штани зі шкіряними вставками. Волосся вологі, скуйовджені. Не знаю чому, але саме вони заворожили.
Рей зачинив двері, клацнув ключем і розвернувся до мене. Завмер. Чи то в нерішучості, чи в замішанні.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва», після закриття браузера.