Читати книгу - "Бар «Когут»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона друкувала дані, заповнюючи бланки.
— Гаразд, номера рахунків.
— Залишимо це на потім. Пізніше сфабрикуємо, якщо знадобляться.
— Наступний?
— Етель Беррі, будинок тисяча двісті десять на Реґбі-авеню, — вступив Тодд. — Міняємо «е» на «а» і маємо Етель Баррі.
— О, це наша краля,— зауважив Марк.— Етель — старомодне ім’я, тож додамо дівчинці років. Народилася п’ятого грудня тисяча дев’ятсот сорок першого, за два дні до Перл-Харбору. Самотня вдова. Діти роз’їхалися. Поточний, ощадний, надто літня для дебетової картки. Кредити не жалує.
Зола заповнила бланки, і Етель Баррі приєдналася до колективного позову.
— Наступний?
— Тед Радфорд, будинок дев’ятсот сімдесят вісім на Драммонд-авеню, квартира чотири-еф, — повідомив Тодд.— Міняємо «а» на «е», і тепер він Тед Редфорд, як Роберт, актор.
— А коли народився Роберт Редфорд? — спитав Марк.— Зачекай. — Він поклацав, прокрутив і сказав: — Вісімнадцятого серпня тисяча дев’ятсот тридцять шостого. Отож дамо й Теду цей день народження.
— Невже Роберту Редфорду справді сімдесят сім років? І досі має гарний вигляд, як на мене, — зауважила Зола, друкуючи.
—«Афера» і «Буч Кессіді» мої найулюбленіші фільми,— промовив Марк.— Якщо в нас є Редфорд, потрібен і Ньюман.
Тодд почав клацати, шукаючи:
— Є один. Майк Ньюман, будинок чотириста вісімнадцять на Арлінгтон-роуд, Бетесда. Міняємо «а» на «е» і маємо Майка Ньюмена.
— Хіба не весело? — вигукнула Зола, друкуючи далі.
Набешкетувавшись у Бетесді і зібравши п’ятдесят позивачів, фірма спрямувала свій погляд на передмістя Північної Віргінії. Там відділення «Свіфтбанку» знаходилося на Брод-стрит у Фоллз-Черчі. Ця околиця міста виявилася родючою — до їхнього позову додалося ще п’ятдесят фіктивних клієнтів.
Опівдні вони змучилися, вирішили пообідати й вийшли назовні. Вони взяли таксі до Джорджтауна і знайшли на Набережній столик із видом на Потомак. Ніхто не згадував Ґорді, але всі пам’ятали свій останній візит у ці краї. Зараз вони знаходились неподалік від того місця, звідки тоді побачили проблискові маячки на Арлінгтонському меморіальному мості.
Вони замовили сандвічі й холодний чай, і всі трійко відкрили ноутбуки. Пошуки скривджених «Свіфтбанком» клієнтів тривали.
ДРУЗІ ВЖЕ ДАВНО поїли, і офіціант ввічливо попрохав їх звільнити столик, мовляв, він йому потрібен. Вони прикрили лавочку, перебралися в кав’ярню за рогом, знайшли вільний столик назовні й поновили діяльність. Коли вони додали свого сотого нового клієнта, Марк зателефонував у Маямі. Він попрохав з’єднати його із найголовнішим начальником, який веде позови фірми «Коен-Катлер», але, звісно, ця видатна особа вийшла десь у справах. Марк наполягав, і зрештою його з’єднали з адвокатом на ім’я Мартінес, який, згідно з веб-сайтом, був у перших лавах борців проти «Свіфтбанку». Назвавши себе й згадавши свою фірмочку, Марк сказав:
— Отже, ми маємо близько сотні клієнтів «Свіфтбанку» і бажаємо приєднатися до вашого колективного позову.
— Сто? — перепитав Мартінес, — це так ви жартуєте?
— Ні, я цілком серйозно.
— Послухайте, пане Апшо, на сьогодні наша фірма має близько двохсот тисяч позивачів до «Свіфтбанку». Ми не беремо передачі з менш ніж тисячею клієнтів. Знайдіть тисячу справ, і тоді буде про що розмовляти.
— Тисячу? — перепитав Марк і вирячився на компаньйонів. — Гаразд, приступаємо до роботи. Скажіть, мені просто цікаво, а яка наразі картина в цілому?
— Багато не скалку, — відповів Мартінес прокашлявшись.— Проте «Свіфтбанк» перебуває під шаленим тиском, і врятує його лише угода, але я не певен, що їхні юристи це усвідомлюють. Є багато суперечливих повідомлень. Але, на нашу думку, вони підуть на угоду.
— А як скоро?
— Ми припускаємо, що десь на початку літа. Банк хоче, щоб усе залишилося позаду і має кошти, щоб усе владнати. Федеральний суддя, якому доручено вести цю справу в Нью-Йорку, намагається прискорити процес. Ви ж бачите, які заголовки в пресі.
— Атож. Дякую. Ми з вами зв’яжемося.
Марк поклав телефон біля ноутбука і промовив:
— Ми тільки розпочали.
31
В ОКРУЖНІЙ АСОЦІАЦІЇ АДВОКАТІВ значилося майже 100 тисяч членів, і близько половини з них працювали в місті. Інша половина роззосередилася по всіх п’ятдесяти штатах. Оскільки членство визначали за сплатою внесків, управління активами асоціації було доволі складним завданням. Штат із сорока працівників старанно трудився в головному управлінні асоціації на Вісконсин-авеню, відстежуючи імена й адреси своїх членів, плануючи освітні курси та семінари, пропагуючи стандарти професійної відповідальності, видаючи щомісячний журнал і розглядаючи дисциплінарні питання. Скарги на суддів і адвокатів спрямовувалися безпосередньо у дисциплінарний комітет, де така собі Маргарет Санчес керувала п’ятьма адвокатами, трьома слідчими й пів дюжиною секретарів і помічників. Аби домогтися офіційного розгляду, скаргу треба було подавати в письмовому вигляді. Проте доволі часто про порушення сповіщали спершу телефоном, особливо адвокати, які не бажали надто втягуватись у неприємності.
Після кількох спроб Едвінові Моссберґу із Чарльстона вдалося додзвонитися до пані Санчес. Він розповів їй про свою зустріч із таким собі Марком Апшо, молодиком, який називає себе адвокатом, проте вочевидь є самозванцем. Моссберґ перевірив у базі даних адвокатів і не знайшов там жодної особи під таким ім’ям. Як і в телефонному довіднику, інтернеті тощо. Він у загальних рисах розповів про недбалість, яку Апшо проявив у важливій справі, допустивши закінчення строку давності, і про його подальший візит до Чарльстона, де він благав Моссберґа все зам’яти.
Пані Санчес була в захваті від цієї історії. Скарги на неправомірну практику були рідкістю і майже всі стосувалися помічників юристів, які мимовільно чи навмисне перевищували повноваження, роблячи те, що дозволено тільки їхнім начальникам. Сувора догана зазвичай ставила їх на місце без особливих втрат для їхніх клієнтів. Моссберґ був несхильний офіційно подавати скаргу, мовляв, бракує часу на такі дурниці, він просто хотів заздалегідь повідомити Асоціацію про наявну проблему. Він надіслав електронною поштою копію бізнес-картки Апшо з назвою його фірми, адресою на Флорида-авеню і телефонним номером. Пані Санчес подякувала йому за витрачений час.
Ще цікавішим історію робило те, що це був другий дзвоник стосовно діяльності фірми «Апшо, Паркер і Лейн». Минулого тижня місцевий ловець травмованих пацієнтів лікарень на ім’я Френк Джепперсон неофіційно повідомив її, що така собі Зола Паркер намагалася переманити одного з його клієнтів у лікарняному кафе. Пані Санчес знала Джепперсона за іншими двома скаргами щодо неетичного поводження його самого.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бар «Когут»», після закриття браузера.