Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

І Айдас наче ожив. 

Коли він повернувся додому в досить бадьорому настрої, вистукуючи палицею по кахлях дому, шукаючи батька, то всі спутилися на перший поверх, щоб привітатися. Сестри були тут – вперше ті не стояли поруч одна з одною, коли хотіли привітатися з братом. 

Тітка з дядьком – досі тут, досі старі та похмурі. 

Айдас почув, як батько спускається по сходах, і весь настрій дому змінився – стало ще холодніше, ніж зазвичай. Коли батько з'явився у дверях, здавалося, що його кроки важкі від гніву та сарказму, які він тримав у собі. 

Він окинув присутніх крижаним поглядом, особливо затримавшись на Айдасі, й промовив свої слова різко, з нотками неприхованої зверхності:

– Невже вона таки погодилася бути з тобою? Хто вона? – голос лунав так, ніби він запитав про щось неважливе, незначне, хоча під текстом відчувалося щось більше – прихований глуз і сумніви.

Усі в холі напружилися, повітря стало важким. Сестри обмінялися швидкими поглядами, тітка ледь помітно зітхнула, а дядько лише тихо пробурчав під носа. Але найгірше було те, що батько навіть не спробував приховати своєї недовіри, ніби бажаючи принизити сина перед усіма.

Айдас зупинився на мить, відчуваючи, як його кров закипає від цих слів. Браслет, який недавно зігрів його душу, знову на мить відчувся тягарем. 

Чоловік глибоко вдихнув, намагаючись зберегти спокій, хоча всередині все кипіло від обурення, і мовив:

– Її ім'я не має для тебе значення, – звучало різко, хоча його голос зберігав холодний контрольований тон. – Але так, вона зі мною. 

Збрехав. Ну то й що? Мія не відмовить йому більше. 

Батько хмикнув і, похитавши головою, знову звернувся до всіх у кімнаті:

– У місті ходили чутки.

Тиша зависла у повітрі, але Айдас більше не збирався ховатися чи відступати. 

Він зробив крок вперед, кинувши короткий погляд на батька:

– Це не твоя справа.

– Це не моя справа?! Що за тон?! – загримів, крокуючи вперед, так що між ними лишалося лише кілька кроків. – Це моя справа! Ти вирішив зневажити нашу сім'ю і втягнути себе в зв'язок з тією, яка стала посміховиськом на все місто! Ти забув, хто ти є, і з ким ти маєш справу! Що за дурість з твого боку?! Я би на твоєму місці радше помер, ніж був з жінкою, що зневажає матір! 

Айдас залишався на місці, хоча його плечі напружилися, а пальці мимоволі стиснулися на ручці його палиці.

– Чому ж забув, хто я є? Досить добре знаю, яким кретином я став, коли зірвав її концерт. Варився по вуха у ваших брехнях – ледве сам не став козлом. 

Батько знову гмикнув, цього разу ще більше зневажливо:

– Вона вкрала пісню твоєї матері і посягає вкрасти її лаври її ж піснями! Твоєї матері! І ти стоїш тут, захищаючи її?! – його голос здригнувся від гніву. – Вона перетворить її творчість на дешевий фарс, і ти думаєш, що можеш так просто це ігнорувати? Місто буде сміятися над тобою, над нами.

– То Ви, батьку, дійсно пропонуєте мені радше померти, аби тільки не бути з жінкою, яка має лише одну кляту пісню моєї матері? 

– Вона, – Жан уважно дивився на Айдаса, – вона… Вона встигла навішати тобі на вуха! Ти поглянь на себе! Ти що, готовий вручити їй пісню своєї матері?! Збережи собі життя і скажи, що ти не дозволив їй! Інакше я вб'ю тебе просто зараз. 

Айдас на мить застиг, його погляд палаючим полум'ям відповідав на батькові звинувачення. Він відчув, як руки тремтять від напруги, а всередині боролися гнів і розчарування. 

Зробивши глибокий вдих,  Айдас промовив тихо, але рішуче:

– Я зберіг своє життя, коли перестав слідувати Вашим хибним ідеалам, батьку. Мія нічого не вкрала. Вона не претендує на лаври, не претендує на славу матері, а лише прагне творити. Це її власна музика, її талант. І навіть якщо вона заспівала б одну пісню матері, це не зробить її ворогом.

Батько глянув на нього так, ніби вперше бачив перед собою цього чоловіка.

– Ти не розумієш… – голос Жана раптово похитнувся, ніби на мить він відчув слабкість. – Ти не розумієш, що це не лише про пісню. Це про спадок, про нашу сім’ю, про все, що ми втратимо, якщо ти знехтуєш заповітом матері…

Айдас нахилив голову, відчуваючи глибину тих слів, але відповів твердо:

– Я не втрачу себе. І не втрачу її.

– Ах ти ж шмат лайна!

– Це так абсурдно! – Айдас засміявся, наче істерично. – Ви всі так кричите про важливість родини, але готові похоронити мене, тільки б не зганьбити чимось ту саму… родину. Наскільки цінною має бути репутація, щоб хоронити своїх же?

Айдас чув, що Селін розплакалася. 

– Селіно! – Жан одразу ж перемкнувся на доньку. – Айдасе, ти! Ти руйнуєш спокій цього дому! Ти зруйнував шлюб своєї сестри своїми фантазіями про Споріднену душу, т-ху! 

– Яке божевілля, – Айдас тяжко видихнув. 

– Споріднена душа, – Жан вимовив ці слова з таким гнівом, наче від них залежала його власна смерть. – Це прокляття, а не дар! Я втратив твою матір через це. Вона померла, бо їй відмовили. Вона вважала наше життя разом порожнім, бо не відчувала цієї вигаданої «божественної нитки». І що? Що вона отримала? Смерть!