Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

– Пані Лью, що сталося?

– Агафа проросла і виділяє дуже багато кисню, – затараторила Матіса, наче відчуваючи, що це нікому не цікаво, тому треба встигнути розповісти якомога більше, перш ніж співрозмовник демонстративно відвернеться. – Я хотіла б перемістити її у вантажний відсік і встановити додаткові датчики системи життєзабезпечення. За моїми розрахунками, ми можемо заощадити до трьох відсотків…

– Повідомлення, докторко! – Сем і не намагався зобразити ввічливість. – Ви ж примчали сюди через повідомлення?

– Ну так, мабуть. – У погляді Матіси читався подив, що швидко змінювався докором. – Я отримала повідомлення про аварію, потім усе вимкнулось, і я поспішила сказати, що здаватися рано, з агафою ми протягнемо днів п’ять, якщо пощастить – вісім.

Сем пожалкував, що терпець – не його улюблена чеснота.

– Можна подивитися? – попросив якомога спокійніше.

– Так, звичайно! – Докторка помітно зраділа, ще й заусміхалася, немов знущаючись. – Перша фаза в самому розпалі. Тільки обережніше, на цьому етапі агафа плюється жалкими клітинами. Через п’ять циклів вони стануть смертельно небезпечною отрутою, але не турбуйтеся, мені потрібна лише третя фаза розвитку.

З-за спини Матіси висунулась тонка бліда рука і простягла невеликий суперсучасний планшет із ввімкненим віртуальним екраном.

– Це воно. – Сама Фанні залишилася в коридорі, Сем її майже не чув. – Отримано за секунду до… ой… до всього цього.

«Повідомлення від капітана», – сповіщав миготливий червоний заголовок на чорному тлі.

«Так, це кінець», – лаконічно запевняв короткий рядок трохи нижче. Під ним красувався підпис Олександра Райса і позначка системи, що гарантувала: послання – не підробка.

– «Заро»! Та що з тобою не так?

Бортовий комп’ютер не знайшов помилок у своїх діях, тож не зрозумів невдоволення власника.

«Я вгробив «Зірницю». Ця дурна програма не має до неї жодного стосунку. Оновлення не покращило «Зару», а замінило її на жалюгідну імітацію», – Сем повернув планшет Фанні (у куточку, між іншим, стояло повне ім’я власниці – Ар Лі На, ще й номер ідентифікаційної картки було добре видно), пообіцяв Матісі прибрати з медпункту все, що там проросло, і запитав про другу пасажирку «ерки».

– Спить. – Лікарка не виявляла занепокоєння. – Вони багато сплять. А вантажний відсік, здається, для агафи не годиться, бо там не можна підняти температуру. Хм… Треба подумати.

«Вони?..» – але Матіса вже пішла, тихо розмовляючи сама з собою, а сопіння Фанні з коридору не схиляло до беззмістовних балачок.

Сем глянув на відчинені двері й витяг власний планшет. Знайшов міжнародну базу даних, вбив ім’я та номер посвідчення, підтвердив свою особу й добрі наміри…

«Ваш запит опрацьовується. Будь ласка, зачекайте», – з’явилося на екрані.

Судячи з досвіду, очікування могло тривати або кілька діб, або лічені секунди.

«Я не з тих, кому щастить», – Сем поклав планшет кришкою вгору і повністю зосередився на майбутньому гіперстрибку. Довіра до «Зари», що вже явно не «Зара», щезла. Доведеться перевіряти кожну дрібницю, прискіпуватися до будь-якого сумнівного моменту. І обов’язково вимкнути голосове управління, бо наслідки балаканини в нікуди можуть бути жахливими.

– Я не повернуся на Мебіс, інтане Райс. – За пів години топтання в коридорі Фанні осміліла настільки, що переступила поріг рубки. – Нізащо. Краще викиньте мене за борт прямо зараз.

– Я зайнятий. – Більше, ніж Реббіта, Сем терпіти не міг урочисті самогубні пориви. – Якщо вам терміново, скористайтесь утилізатором, якщо ні – перегляньте маршрут «Каселони» й оберіть собі планету до смаку.

– Справді? – Вона перейшла на шепіт, ледь чутний у шумі вентиляції. – Я можу вам вірити?

– Якщо я десять разів пообіцяю не висаджувати вас на Мебісі, моє слово стане надійнішим? – Сем розумів, що злиться без причини, деяким людям треба повторювати одне й те саме задля заспокоєння, однак нічого не міг із собою вдіяти. – Навряд чи.

– Я відпрацюю, інтане Райс! Я буду по-справжньому корисною!

От би таке завзяття спрямувати на щось дієве…

– Чудово, Фанні. Ваше перше завдання – якомога рідше сюди приходити і триматися подалі від Реббіта.

– А Реббіт…

– Лисий з татуюваннями. Запитання?

Позаду стало тихо. Якби Сем не бачив у кутку екрана відображення худої фігурки в мішкуватому одязі, то вирішив би, що гостя випарувалася.

Він забув про її присутність за кілька хвилин. Вбудований навігатор «Зірниці» демонстрував дива альтернативної обдарованості й розрахував маршрут, який не витримував елементарної критики. Довелося моделювати відрізки траси вручну, що зжерло безліч нервових клітин і зберегло щонайменше сорок годин.

«Всі системи готові до гіперстрибка», – нарешті доповів комп’ютер.

– Точно? – Сем стежив за стовпчиками цифр і поки що не бачив явних помилок. – Вибач, «Заро», на слово я тобі не вірю.

За його спиною несміливо хихикнули.