Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

– Хочете скоротити шлях, інтане Райс? – Звук наче наблизився. Невже Фанні підійшла ще на крок? Такими темпами вона й до панелі приладів добереться, провокуючи «Зару». Десь за місяць, приблизно. – Можна стрибнути до Веєри.

– Ні, – вагомо промовив Сем, заперечуючи одразу і всі наступні пропозиції, яких, він відчував, у Фанні накопичилося вдосталь.

Дівчину це не зупинило:

– Веєра – планета з дипломатичним статусом, – переконливо нагадала вона, – звідти до Імодалісу зовсім близенько.

– Ні.

– Вони не стріляють на ураження, якщо зв’язатися з ними наперед.

Який надихаючий аргумент!

– Ні. – Сем різко розвернув крісло пілота, і Фанні відсахнулась, миттю повернулася на безпечні позиції до порога. – Ми зробимо все за правилами. Вам же не хочеться потрапити до в’язниці Імодалісу?

– Ні!

– Мені теж. Ідіть до себе і готуйтеся до стрибка, гаразд? Ми стрибнемо десь за годину. Я надішлю попередження. Можливо, трохи трястиме, але це не страшно. Не бійтеся. «Каселона» – власність Аріппи. Тут ви в безпеці, поки ми дотримуємося міжсистемних та внутрішніх законів. Розумієте? Ми тихо прибудемо на Імодаліс, тихо заберемо мою подругу й тихо покинемо систему Фарріса назавжди.

Вона слухняно закивала, і Сем взяв на замітку, що говорити з нею краще тоном, яким спілкуються з дітьми. Це працювало. А після стрибка треба витягти з Фанні правду. Повертати назад вже запізно, проте дізнатися про таємниці зайвих пасажирів життєво необхідно до перетину кордону.

Щось підказувало: поруч із зорельотами прикордонників дівчата стануть балакучішими.

«Мене врятує тільки кава», – Сем з горем пополам домучив трасу і перевірив усе ще раз. І ще раз. І ще. Потім зв’язався з екіпажем і пообіцяв особисто розщепити на атоми кожного, хто проігнорує техніку безпеки. Присоромилися всі, навіть Атрік. Задля гарного прикладу Сем теж підтримав свій наказ і відклав відвідини кухні.

Даремно, між іншим. Про каву він забув на невизначений термін, тому що біля межі системи Фарріса «Каселону» чекали патрульні кораблі та особистий дозвіл короля на гіперстрибок безпосередньо до Імодалісу.

«Я як миша, яку удав запросив до себе в пащу», – якщо раніше витівка Каті спричиняла зрозумілі побоювання, то тепер інстинкт самозбереження волав як різаний, вимагаючи негайно тікати подалі від кордону.

– Звідки король взагалі знає про моє існування? – Сем шукав причини відступити і сам же їх відкидав.

– Кажуть, для нього прохання майбутньої королеви – закон, – відповів хтось із патруля, і це вирішило все.