Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Спогади ринули перед Баюном яскравіше за будь-який фільм. Того дня до нього підійшла однокурсниця на ім'я Золотинка, але всі з першого знайомства звали її Златка через гарну руду шубку. Розумниця, красуня, відмінниця запропонувала не дуже старанному студенту Баюну зробити разом проєкт. Звісно, він погодився. І поки ночі безперервно гуляв зі своїми друзями, Златка працювала над винаходом і все прощала однокурснику, варто було тому принести їй мишку. Наближався день здачі і проєкт був уже готовий, але дідько смикнув Баюна сушити в артефакті беладону. В результаті вийшов Незатикайка. Баюну тоді за старанні, хоч і невдалі, спроби поставили четвірку з мінусом. А ось Златку пожурили і дуже розчарувалися в її здібностях. Як результат, у дипломі за винахід у неї стояла трійка. Як вона тоді плакала. Дуже й дуже гірко.

– І що ти зробив? - Запитала Ярослава, не витримавши паузи після розповіді.

- Нічого, - зітхнув кіт.

– Як це нічого? - вигукнула дівчина.

- Пішов святкувати з друзями вдалий іспит, а коли повернувся, Златка не хотіла мене ні бачити, ні слухати.

- Воно й зрозуміло, - прийшла черга Ярослави невдоволено пирхати. - Вона до тебе з усією душею, а ти... Ти ж їй подобався.

- Це я зараз розумію, - Баюн сумно притиснув вуха. - А тоді був молодий, дурний і самовпевнений. Думав, що все у світі тільки для мене, - знову на мить замовк. – Ось це я хотів би змінити. Недобре вийшло.

– Так, недобре, – підтримала Ярослава. – Та і їй варто було б все розповісти, а не чекати, доки ти здогадаєшся.

- Ай, та ну його цей березовий гай, - пирхнув кіт. – Однаково лекцію не слухаєш. Ходімо додому чай пити. Там місцеві Ягинішні варення принесли і вершки.

Різко розвернувшись, співрозмовники попрямували додому і навіть не помітили, що буквально за кілька кроків від них у кущах ховалася та сама Василина з нікому невідомим Русланом.

***

Василина з самого ранку крутилася перед дзеркалом. Настрій у дівчини ось уже котрий день був такий гарний, що їй хотілося свята. Ще б пак! Адже вона знайшла нового приятеля. Але, як би Василина не намагалася, гарне плаття не могло компенсувати її величезних окулярів і косичок, що стирчать. Дівчині так хотілося бути схожою на Олесю. Вона постійно отримувала компліменти від оточуючих, а Вася залишалася непомітною навіть у власній родині. Що там про Матвія говорити. Тяжко зітхнувши, дівчина взяла рюкзачок із книгою та побігла на зустріч.

Руслан уже чекав її на узліссі. Невисокий хлопчина, з чорними кучерями, теж виглядав молодшим за свій вік. Але, крім цього, їх із Василиною пов'язувала відсутність друзів і сімейний стан – у Руслана ось уже як кілька років з'явився вітчим. Нині вони з матір'ю відпочивали на морі, а сина відправили з бабусею у село.

Хлопець привітно помахав рукою та широко посміхнувся. Він завжди це так щиро робив, що Василина навіть не сумнівалася – Руслан радий її бачити. Новий знайомий ніколи не перебивав її довгі розповіді, не сміявся з вигляду, а головне, він по-справжньому вірив у чари. Може, це й звучало дивно, але хлопець знав ті самі казки, що мама розповідала Василині перед сном. Поки була жива, звісно.

У перший день знайомства Руслан дав почитати дівчині незвичайну книгу - стару, навіть швидше давню, з пожовклими сторінками і затертою палітуркою. Василина спочатку відмовлялася, ну що їй там читати? Букви були знайомими, але мова зовсім  незрозуміла. Проте Руслан таки вмовив її взяти книгу додому і, о диво, того ж вечора Василина розібрала написане. Спочатку було важко, адже літери стрибали між рядками та шелестіли сторінками, немов живі. Дівчина навіть подумала, що в неї не все гаразд із головою. Але читання затягувало все більше, і Василина невдовзі зрозуміла, що це книга лісових німф, яких тут називають мавками, а мова на сторінках – лісова мова. Не розуміючи, що взагалі відбувається і як з цим вчинити, дівчина провела Руслану ретельний допит. Як виявилось, книжку йому дала бабуся і наказала передати Василині. Мовляв, старенька знала її матір і тепер хотіла зробити щось добре для її дочки. Звичайно ж, дівчина захотіла побачитися з бабусею Руслана, але той сказав, що старенька захворіла і, як тільки одужає, обов'язково покличе їх на чай. Через слабке здоров'я бабусі батьки і купили невеликий будиночок у Роздоріжжі – міські сусіди не раз хвалили воістину цілющу природу тутешніх місць.

Зараз друзі прямували вглиб лісу Чаробор у пошуках джерела. Навіщо їм водне джерело, Руслан так і не говорив, але обіцяв сюрприз. Невдовзі почувся шелест води, а з каменів з'явилося широке мілководдя джерела.

- Пам'ятаєш, що я тобі казав зробити вдома? - запитав у дівчини Руслан.

Та у відповідь кивнула. Всю ніч вона вчила двовірш з книги, і зараз хлопець просив її стати над водою, заплющити очі і від щирого серця прочитати по пам'яті рядки. Василина не розуміла навіщо їй це, але новий друг пообіцяв найкраще у світі диво, і вона не змогла відмовити. Гучно зітхнувши, дівчина зачитала рядки:

,алережд адов ,исор ялпарК