Читати книгу - "Казки Чаробору, Ольга Соболєва"

Ярослава знову подивилася на каталог винаходів. Виходить, що і чари піддаються законам науки і прогресу, достатньо лише розуміти, що вони частина твого життя.

У світлиці почувся шум, а потім глухе ухання. Спустившись вниз, Ярослава та Баюн виявили масивну поштову сову. Птах сидів на великому дерев'яному столі й нетерпляче постукував когтистою лапою. Побачивши жителів будинку, що спустилися, сова скуйовдила пір'я, кілька разів голосно ухнула і шумно вилетіла геть.

- Хамло, - зашипів їй услід кіт.

- Ти чого? - дівчина, з відкритим від здивування ротом, спостерігала за тим, що відбувається.

- Та нічого, - пирхнув Баюн. – Не люблю я совину пошту. Вічно вони всім незадоволені. І ця туди – бачите ми довго спускалися. Інша річ голуби. Завжди такі ввічливі, але повільні.

- А чого вона хотіла? – поцікавилася Ярослава.

- А он на столі лист лежить, - вказав лапою кіт. – Бери та читай.

На скатертині справді знайшовся невеликий конверт із сургучною печаткою мітли та ступи. Розкривши її, дівчина прочитала вміст листа: «У невідкладних справах відлетіла на Лису гору. За три дні зайдіть до Ореста, а до того в ліс ні ногою».

- І що тепер? - Ярослава розгублено подивилася на кота.

- Для початку помирись з Васею, а в решту часу я тебе премудростям навчатиму, - відповів кіт і самовдоволено розпушив хвіст.

***

Ярослава вже третій день намагалася застати Васю вдома, щоб вибачитися. Але, як рано дівчина не приходила, їй це не вдавалося. Дідусь Василини – дядько Коля – щоразу повідомляв, що його онука вже пішла. Особливо він не розповідав куди, але уточнив, що дівчинка потоваришувала з якимось Русланом. Будинок Її однолітка, з чорними кучерями, на самому відчепі селища стоїть. От Василиса йому околиці й показує.

Ярослава сильно здивувалася, адже Вася сама говорила, що давно в Роздоріжжі була і навіть не пам'ятає, де Ягинішни хата стоїть. Та й що тут, окрім пансіонату та лісу показувати? Баюн намагався заспокоїти подругу і запевнити, що при їхній наступній зустрічі дівчині не важко буде перепросити. Але Ярослава непокоїлася. Погано вийшло з перлиною. Так, Вася розбила чарівний предмет, але не спеціально ж. А Ярослава взяла та нагрубила. І взагалі, дівчисько, вважай, її єдина не чарівна подруга тут, хоч і не схожа на звичайне міське коло спілкування.

Баюну не давало спокою, що його учениця ось уже який день без настрою ходить, тому замість майбутнього заняття на горищі, запропонував прогулятися до узлісся Чаробора та біля річки. Після випадку з Однооким Лихом Рисянку вирішили з собою не брати, а то хтозна на кого вона наступного разу накинеться. Так вони й блукали березовим гаєм, що нещільно прилягав до лісу: учений кіт розповідав про чарівні властивості трав і дерев, а Ярослава намагалася його слухати. Але через годину такої прогулянки дівчина несподівано запитала:

-А чи є таке чаклунство, щоб у часі повернутися?

- Ні, - категорично відповів Баюн.

- Невже за стільки століть ніхто не винайшов? – здивувалася Ярослава.

- Теоретично винайшли, - невдоволено скривився кіт. – А практично – ні.

- Але ж ти казав, що деякі винаходи єдині у своєму роді, - нагадала співрозмовниця. – То, може, хтось зробив таку штуковину для особистого користування і не поділився?

- Говори краще «артефакт», а не «штуковина». А ще краще «чарид». Моїм дипломованим вухам таке боляче чути, - Баюн знову скривився, але вирішив дати пояснення: - У часі скакати, це не воду гріти, чи повітрям мчати. Тих хоч греблю гати. Але, як тільки з'являється справді могутній винахід, то відразу всі чарівники про це дізнаються. Точніше вони відчувають, що щось з'явилося в чаклунському світі. Добре, коли винахідник одразу ж приходить та патентує свій артефакт. А якщо не оголошується, його шукати доводиться.

- Навіщо? – не розуміла Ярослава.

- А раптом там магічний промінь смерті чи кільце якого-неякого всевладдя? Чи що там ще у вас у фільмах вигадували? – пирхнув кіт. - Загалом, щоб всі жили у злагоді, винахідництво має контролюватись. Тому офіційно заявляю, що чариду для переміщення у часі немає.

- І заклинання?

- І заклинання немає. А тобі навіщо? – хитро запитав Баюн.

- Та так... - сумно відповіла Ярослава, але тут же додала: - А якби ти міг щось змінити в минулому, що б це було?

- Навіть не знаю, - чесно відповів кіт. - Не можна нічого міняти. Це знаєш, як потім може вплинути на всіх і вся?

- Та я розумію, у кіно не раз бачила, - відмахнулась дівчина. – А все ж таки?

Баюн задумався. Найбільше йому хотілося побачити маму, але природного перебігу подій не скасуєш, навіть повернувшись у минуле. Тоді, може, поміняти роботу? Знайти посаду спокійніше, десь у канцелярії чи навіть в Університеті. Хоча це і зараз можливо, з Ягинішною контракт не довічний. Можна було б вивчитися на іншу спеціальність, наприклад, побутового заклинача чи чарівного фельдшера. Але навіщо?

- А знаєш, - здогад осяяв кота абсолютно раптово, - хотів би я один випадок змінити. Це ще в студентські роки було. Нам тоді задали артефакт змайструвати. Я не дуже любив цей предмет, тому дуже зрадів запропонованій допомозі.