Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

Пауль привітав мене радісним вереском і черговою порцією щупальцевих обіймів.

— Я боятися, ти не прийти, — заявив восьминіг, улаштовуючись на стільці й жадібно облизуючись на гору булочок і закусок у пісочних кошиках, принесених із кухні.

— Даремно переживав, — хмикнула я. — Це взагалі-то моє житло, і їхати звідси я поки що не маю наміру.

— Ти будеш? — димчаста кінцівка вказала на тацю, а жовті очі стали великими-великими.

— Ні, їж, це все тобі.

— Дякую!

Поки їжа зникала у величезній зубастій пащі, я встигла перегорнути кілька сторінок із підручника демона. Опис тонкощів місцевого колообігу магії плавно змінився схематичними ілюстраціями з використання, вирівнювання та впорядкування енергетичних потоків. Тут навіть окремий розділ був під назвою «Основи артефакторіки», у ньому спрощено описувалися прийнятні для амулетів матеріали й технології. Ну і, звісно, наводилися ілюстрації векторів, напрямних й точок кріплення (вони ж вузлові центри) заклять та описувалися методи збереження заряду. Усе це викликало в мене мимовільну посмішку. У нашому світі так міг би виглядати підручник «Фізика для наймолодших» або серія «Все про все: цікава наука». 

Я прочитала вже більшу частину книжки, але поки що не знайшла відповіді на запитання, що могло так зацікавити Амадо і Стефана, коли вони розглядали картинку з мого браслета. 

Пауль тим часом закінчив вечеряти, навіть крихти злизав дочиста, і перебрався на моє ліжко. Голову восьминіг підсунув мені під долоню, зовсім, як кіт — почухай, мовляв, господиня. Гаразд, мені ж не складно.

— Завтра бал, — боязко зауважила істота. — Можна подивитися?

— Ти ж казав, не можна, щоб тебе побачили.

— Бути обережним. Ніхто не помітить.

Щось у його тоні змусило мене насторожитися. Я підвелася, розгорнула монстрика обличчям до себе. Так і є: очі, всі три, якщо бути точною, бігали в різні боки, кінчики щупалець тремтіли.

— Так. Що ти задумав? 

— Цікаво.

— Паулю! — Я додала в голос суворості.

— Там смачно, — не витримав він. — Магія. Багато. Нікому не потрібна. Мені потрібна.

У моєму мозку відчутно клацнуло, крихітний шматочок пазла став на місце.

— То ти магією харчуєшся? 

— Трошки. Іноді. Зовсім не так, як ті інші. Не жадібний. Не хочу, як вони.

— А «вони», виходить, харчуються багато? Наскільки?

— Поки місця вистачить, — сумно зітхнув восьминіг. — Їм завжди мало, треба більше. То можна на бал? Будь ласка!

Я цілком серйозно задумалася, як маю вчинити. Заборонити живій істоті харчуватися — це жорстоко і протиприродно, та й не господиня я їй, справді. Але відчуття, що нічим хорошим це не скінчиться, повисло в повітрі.

— Слухай. — Я говорила дуже обережно, щоб не засмутити й не налякати восьминога. — Заборонити я не можу, але й радити не стану. А якщо тебе побачать? Чи не приб'ють ненароком? Просто з переляку, не розібравшись, що ти милий і розумний? Може, почекаємо кілька днів і пошукаємо тобі нове місце проживання?

— А ти мені хоч щось магічне принесеш зі свята?

— Наприклад?

— Блискуче, кругле, для волосся. Сьогодні бачив багато таких, з камінчиками. У коробці. Тобі її вранці вручили.

— Тіари й шпильки? — сторопіла я. — І... стоп. Ти що, стежив за мною?

— Ні-ні. — Пауль замотав половиною щупалець у повітрі. — Пахло силою. Смачно дуже. Я вийшов подивитися, звідки. Хороша магія, тонка, добра, легка, скоро тане, але від неї всі посміхаються і починають обійматися. І ось так робити. — Він склав безгубий рот качечкою і видав дивний звук.

— Цілуються? — припустила я, не знаючи, плакати чи сміятися. — Любовна магія, чи що?

Восьминіг закивав. Цікаво: виходить, на дамські прикраси приворот прямо під час виготовлення накладають? Дивовижні справи. Гаразд. У принципі, напевно, це не набагато небезпечніше за парфумів, особливо, якщо розвіюється швидко. 

— Я тільки трохи лизнув, — покаявся між тим Пауль. — І зі паперу з літерками теж, він найсмачніший був. Тобі ж не треба?

— Мені — точно ні. Та й потім, хіба на мене потрапило б? — запитала я.

— А як же! Обов'язково. 

— Тоді навіть «дякую» скажу, тільки незрозумілих закоханостей мені й не вистачає. До речі, а зараз на мені чиясь магія є? Чи на новому одязі?

Пауль примружився, оглянув критично спочатку коробки, потім мене, із сумнівом похитав головою.

— Ось тут, — ткнув він у браслет. — Але ж ти про нього знаєш.

— Ага, — чудово, хоч тут без сюрпризів. — У мене до тебе прохання буде: якщо помітиш на мені або речах чиєсь чаклунство, скажи, гаразд? Потім, напевно, дозволю його злизати, але спочатку попередь.

Пауль урочисто покивав, видно було, що довіра йому лестить.

— Тепер про решту: знімати з голівок прекрасних дам блискучі цяцьки, що випромінюють магію, мені не можна, а почну просити у Гвідо — виникнуть зайві запитання. Але, може, візьму у Вірен кілька магічно вирощених квіточок? Зрештою, свято ж, гадаю, не страшно, якщо тобі теж дістанеться трохи ласощів.