Читати книгу - "Енн із Інглсайду"

— Лем купив ферму у Верхньому Глені. Старий дім Кері… ви знаєте — той, де Роджерова жінка вбила свого чоловіка.

— Убила чоловіка!

— О, я не кажу, що він не заслужив на це… проте всі були певні, що вона зайшла надто далеко. Так — городня отрута в чай… чи то в суп. Усі це знали, та змовчали. Котушку, будь ласка, Сіліє.

— Невже ви хочете сказати, пані Міллісон, що її не судили… і не покарали? — охнула пані Кемпбелл.

— Кому ж хотілося накликати халепу на власну сусідку? Та й Кері мали багато рідні у Верхньому Глені. До того ж, він геть її вимучив. Ні, звісно, ми не схвалюємо вбивств, але якщо вже хтось і заслужив на таке, то це Роджер Кері. А вона подалася до Штатів і там вийшла заміж удруге.

Багато років минуло вже, як вона вмерла. Другий чоловік пережив її. Усе це сталося, коли я була дівчиною. Тепер люди кажуть, що привид Роджера Кері й досі блукає побіля їхньої ферми.

— Таж у наші освічені дні ніхто вже не вірить у привидів, — мовила пані Бакстер.

— Чого б і не вірити? — знизала плечима Тіллі Мак-Алістер. — Привиди цікаві. Я сама знаю чоловіка, якого діймав привид — щоразу сміявся з нього… тобто шкірився, і цим страшенно дратував. Ножиці, будь ласка, пані Макдугал.

Юну молодицю довелося просити двічі — вона ще не звикла до звертання «пані Макдугал», і тепер простягала ножиці, присоромлено розчервонівшись.

— У старім домі Труексів, понад затокою, багато літ жили привиди. Раз по раз там чулися стукоти й виляски… так загадково… — сказала Крістіна Крофорд.

— У всіх Труексів були кволі шлунки, — відповіла пані Бакстер.

— Певно, як ви не вірите в привидів, то їх уже й не існує, — буркнула пані Мак-Алістер. — Але моя сестра була покоївкою в однім домі в Новій Шотландії, де повсякчас лунав дивний сміх.

— Який веселий привид, — усміхнулася Майра. — Хотіла б я мати такого.

— То, очевидячки, були сови, — скептично правила своєї пані Бакстер.

— Моя мати бачила янголів при своїм смертнім ложі, — мовила Агата Дрю з виразом сумовитого тріумфу.

— Янголи — не привиди, — заперечила пані Бакстер.

— До речі, про матерів. Тіллі, як почувається ваш дядько Паркер? — утрутилася пані Чабб.

— Часом уже геть кепсько. Хтозна, що з того вийде. Ми не певні, що нам робити… тобто який гардероб шити на зиму. Але я сказала сестрі, коли ми про це розмовляли: «Так чи так нам слід пошити чорні плаття. Тоді хай що станеться — байдуже».

— А знаєте, що сказала мені Мері-Анна? «Мамо, — сказала вона, — я більше не хочу просити Бога зробити мене кучерявою. Я просила щодня, цілий тиждень, а Він нічогісінько не зробив».

— Я двадцять років просила Його про одне, — тужливо мовила пані Дункан, що за весь час не проказала ні слова й не підвела темних очей від шитва. Пані Дункан була знана як вправна швачка — можливо, тому, що ніколи не пліткувала й ретельно встромляла голку саме туди, куди слід.

Дами принишкли. Усі знали, чого вона просила, але про це не говорилося за шитвом. Пані Дункан більше нічого не сказала.

— Чи правда, що Білл Картер покинув Мей Флегг і тепер упадає за однією із сестер Макдугал? — озвалася Марта Кротерс після чемної паузи.

— Так, хоча й ніхто не знає, що сталося.

— Так сумно, коли люди розходяться через якусь дурничку, — мовила Кендейсі Крофорд. — Узяти хоч Діка Претта й Ліліан Мак-Алістер. Він щойно почав освідчуватись їй на пікніку, як раптом у нього почалася кровотеча з носа. Він мусив піти до струмка, щоб умитися, а там зустрів дівчину, котра дала йому хустинку. Дік закохався — і за два тижні вони побралися.

— А ви чули, що трапилося зі Старшим Джимом Мак-Алістером у суботу в крамниці Мілта Купера? — запитала пані Міллісон, прагнучи обговорити веселішу тему, ніж привиди й женихи-ошуканці. — Улітку він звик сидіти там на залізній грубі; але суботній вечір був холодний, тож Мілт розпалив вогонь. Джим зайшов… усівся й обпік свій…

Замість сказати, що ж він обпік, пані Міллісон мовчки поплескала відповідну частину свого тіла.

— Свій зад, — серйозно мовив Волтер, вистромивши голову з-за виноградних пагонів. Він простодушно гадав, що пані Міллісон забула потрібне слово.

Швачки нажахано вмовкли. Невже Волтер Блайт сидів там увесь час? Кожна пригадувала нинішні історії — чи не були вони аж надто негодящі для дитячих вух? Та й пані Блайт вельми прискіпливо ставилася до того, що чують її сини й доньки. Перш ніж паралізовані від ляку дами знов спромоглися заговорити, із кухні вийшла Енн і покликала всіх до столу.

— Ще десять хвилин, пані Блайт. Тоді в нас будуть готові обидві ковдри, — відповіла Елізабет Кірк.

І ковдри були готові — їх розгорнули, струснули, розгладили, ними помилувалися.

— Цікаво, хто спатиме попід ними, — замислилася Майра Мюррей.

— Можливо, юна мати пригортатиме свого первістка під однією з них, — мовила Енн.

— Чи малі діти згорнуться попід ними холодної ночі в прерії, — зненацька озвалася панна Корнелія.

— Чи змученому ревматизмом старому буде під ними тепліше й легше, — додала пані Мід.

— Надіюся, ніхто не вмре попід ними, — печально проказала пані Бакстер.

— Знаєте, що сказала мені Мері-Анна, коли я виходила з дому? — мовила пані Різ, ідучи з усіма до їдальні. — «Мамо, — сказала вона, — не забудьте з’їсти геть усе, що вам покладуть на тарілку».

Опісля чого вони сіли, і їли, і пили во славу Господа, бо ж добре попрацювали вдень; і все-таки в більшості з них було дуже мало лихого.

Потім усі верталися додому. Джейн Берр ішла до села разом із пані Міллісон.

— Треба запам’ятати всі страви — розповісти мамі, — журливо мовила Джейн, несвідома того, що в цю мить в Інглсайді Сьюзен перелічує ложки. — Вона прикута до ліжка хворобою, проте любить слухати мої перекази. Їй так засмакувала б нинішня вечеря.

— І стіл був, наче з картинки в журналі, — притакнула пані Міллісон і зітхнула: — Зготувати я й сама добряче можу, але мені не вдається прибрати їдальню хоч із якоюсь дещицею стилю. Що ж до малого Волтера — я залюбки відшмагала б його зад. Як він мене налякав!

— Певно, весь дім завалений вигадками й плітками? — уїдливо мовив Гілберт.

— Я не шила, — відповіла Енн, — тож і не чула розмови.

— Ви ніколи й не чуєте, рибонько, — запевнила панна Корнелія; вона лишилася, щоб допомогти Сьюзен перев’язати ковдри