Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

було вдосталь усього, крім оливок. /2/ Коли військо залишалося на місці, відпочиваючи, то усім, хто бажав, дозволялося ходити по здобич, і хто ходив, той забирав її для власного користування; та коли виходило все військо, то вся здобич, навіть добута окремими особами, вважалася спільною. /3/ У цей час провіанту не бракувало, тому що їстівні припаси надходили з багатьох еллінських міст, і купецькі кораблі, пропливаючи повз, охоче приставали до берега, начувшись, що тут нібито засновується колонія і є зручна затока для стоянки кораблів. /4/ І вороги, котрі жили по сусідству, до яких доходили чутки про те, що Ксенофонт засновує тут колонію, відряджали до нього послів з питанням, якими справами вони могли стати йому у пригоді. А Ксенофонт представляв послів солдатам.

/5/ У цей час прибув Клеандр з двома трієрами, але без жодного вантажного судна. Тим часом на момент його приїзду військо перебувало поза табором, і деякі солдати, подавшись по здобич у гори, забрали багато дрібної худоби. Боячись, щоб її у них не відібрали, вони звернулися до Дексіппа, того самого, який на п'ятдесятивесельному кораблі таємно утік з Трапезунта, і просили його взяти на збереження здобич, обіцяючи дати якусь частку і йому за послугу. /6/ А Дексіпп одразу ж прогнав солдатів, які стояли навколо нього і запевняли, що здобич — спільна власність. Прийшовши до Клеандра, він сказав йому, буцімто солдати намагаються його пограбувати. Клеандр тоді звелів привести до нього злодія. /7/ Дексіпп схопив якогось солдата і повів його. Агасій, зустрівшись з ним на шляху, відібрав солдата, бо він був з його лоха. Інші ж присутні при цьому солдати з вигуками «Це зрадник!» почали кидати у Дексіппа камінням. Багато хто з приїжджих на трієрах моряків перелякалися і побігли до моря. Побіг і Клеандр. /8/ А Ксенофонт та інші стратеги стримували їх і говорили Клеандрові, що не слід перейматися цією оказією, до чого спричинилася постанова війська. /9/ Але Клеандр, почасти підбурений Дексіппом, почасти роздратований своїм переляком, сказав, що він від’їде і звелить усім містам не приймати їх, бо вони — вороги. Адже в цей час лакедемонці панували над усіма еллінами. /10/ Тоді елліни побачили, що справа обертається лихом, і попросили Клеандра не виконувати погроз. Але він відповів, що так воно і станеться, якщо лише не видадуть йому призвідника побиття і тієї людини, яка відібрала у нього злодія. /11/ Той, видачі якого він вимагав, був Агасій, відданий друг Ксенофонта; тому Дексіпп і звів наклеп на нього.

Відтак, з огляду на вкрай неприємну річ, командири зібрали військо. Деякі з них, зрештою, не особливо зважали на Клеандра, але Ксенофонт не вважав цей випадок дрібницею. /12/ Він виступив і сказав: «Воїни, якщо Клеандр справді поїде, склавши собі таку думку про нас, то ця справа, як на мене, не виявиться дрібницею. Еллінські міста знаходяться поблизу, а в Елладі панують лакедемонці, і будь-який лакедемонець здатен учинити в містах усе, що захоче. /1З/ Якщо Клеандр спершу зачинить браму перед нами у Візантії, а потім звелить й іншим намісникам не приймати нас у міста як людей, не слухняних лакедемонцям, як порушників закону, а потім чутки дійдуть до наварха Анаксібія, то нам буде складно і залишитися тут і поїхати. Адже нині лакедемонці владують і на суходолі і на морі. /14/ Жодним чином не можна допустити, щоб через одного або двох людей ми, решта, втратили можливість повернутися до Еллади; тому скорімося будь-якому велінню лакедемонців; бо ж і ті міста, звідки ми родом, підкоряються їм».

/15/ «До мене дійшли чутки, буцімто Дексіпп сказав Клеандрові, що Агасій не зробив би цього без мого наказу, тож я заявляю: якщо сам Агасій підтвердить, що я в чомусь винен, то я зніму провину з вас і з нього, і якщо я виявлюся призвідцем і кидання камінням або якоїсь іншої сваволі, я сам визнаю себе гідним найтяжчої кари і прийму вирок. /16/ І я вважаю, що будь-яка людина, звинувачена Клеандром, повинна віддати себе в його руки на суд. Лише таким чином ви будете звільнені від звинувачень. У цих умовах нам буде складно зажити слави і шани в Елладі, натомість до нас поставляться зі зневагою і не впустять у міста».

/17/ Після цього виступив Агасій і сказав: «Солдати, я клянусь усіма богами і богинями, що ані Ксенофонт, ані хто-небудь інший з вас не велів мені звільнити цю людину з рук сторожі. Коли я побачив воїна-звитяжця з мого лоха у руках Дексіппа, якого ви вважаєте зрадником, то обурився. Тому, зізнаюсь у цьому, я визволив його. /18/ А ви не видавайте мене Клеандрові: я сам, як каже Ксенофонт, віддам себе йому на суд, що б він не хотів зі мною робити. Не затіюйте через цю справу війни з лакедемонцями, а спокійно їдьте, хто куди хоче. Пошліть разом зі мною до Клеандра кількох солдатів на ваш розсуд, щоб вони говорили і підтримували мене, якщо я щось забуду».

/19/ Тоді військо дозволило йому вибрати супровідників на свій розсуд. Він вибрав стратегів. Після цього до Клеандра пішли Агасій, стратеги і та людина, яку відібрав Агасій. /20/ Стратеги сказали: «Військо послало нас, Клеандре, і воно просить тебе, якщо ти звинувачуєш усіх разом, судити згідно зі своєю волею і вчинити так, як ти волієш. Якщо ж ти звинувачуєш одного або двох, або кількох людей, то, на думку війська, вони самі повинні віддати себе на твій суд. Якщо ти знаходиш винним когось з нас, то ось всі ми перед тобою, якщо когось іншого, то назви їх, бо ніхто не посміє опиратися нам». /21/ Після цього Агасій вийшов наперед і сказав: «Це я, Клеандре, відібрав у Дексіппа ту людину, яку він вів, і звелів бити Дексіппа. /22/ Я знаю цю людину, схоплену з мого лоха, як відважного воїна, а про Дексіппа мене відомо, що після того, як військо обрало його командиром на п’ятдесятивесельному кораблі, позиченому у трапезунтців для збирання суден, щоб на них щасливо дістатися додому, він таємно сховався, а відтак зрадив тих самих солдатів, разом з якими він врятувався. /23/ Тож у трапезунтців ми, по суті, відібрали п’ятдесятивесельний корабель і тому