Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Я зробила крок назад чіпляючись за нагріті сонцем виступи, чи краще його розглянути.

Раптом під пальцями щось ворухнулося: мерзенне, противне на дотик.  «Змія» - промайнуло в голові раніше, ніж я її побачила.  Мідянка - невелика, в'юнка і дуже отруйна змійка, зливаючись з пожовклим мохом, грілася на сонці.  Я відсахнулась, відскочила, зробивши крок назад.  Але нога не знайшла опори.  Тіло змії, що кинулася на мене, пролетіло просто перед обличчям, не зачепивши.  Але все одно я ніяково змахнула руками, немов намагалася злетіти.

Власний крик рознісся над швидкою Істенкою, і через кілька миттєвостей мене проковтнула холодна вода.  Почала жувати, з силою кидаючи об каміння.  І тільки дивом удари припадали то на руку, то на ногу - боляче, але не смертельно.

Мокрий одяг заважав хоч щось розгледіти, вчепитися за виступ або виринаючий з дна камінь.  Всі заклинання вивітрилися з голови.  Залишилися чомусь тільки обривки молитов.  Та й ті вимовити не виходило через воду, що заливала рота, носа, пробиралася в легені.  До болю в горлі, печіння в грудях, темряви в очах.