Читати книгу - "Світло між двох океанів, Марго Л. Стедман"

— Томе, — сказав шкіпер.

— Ральфе, — кивнув Том у відповідь.

— Прийшов, як тільки зміг. Гільда передавала привіт, — сказав він, — і Блуї теж. — Він сипав вітаннями, наче дрібними монетами з кишень.

Том знову кивнув.

Двоє сиділи в тиші. Через деякий час Ральф промовив:

— Якщо хочеш, щоб я пішов…

— Ні, я радий тебе бачити. Тільки нема що розказувати, вибач. Нічого, якщо ми трохи помовчимо?

У Ральфа було багато запитань, і власних, і його дружини, але він мовчки сидів на хиткому стільці. День розігрівався, й дерев’яні стіни порипували, ніби створіння, що потягувалося після сну. Надворі щебетали медолюби та трясогузки Віллі. Кілька разів дорогою пронеслись автомобілі, заглушаючи сюрчання цвіркунів і цикад.

Голова Ральфа аж гула від думок, і він ледь стримувався, щоб не заговорити. Чоловік навіть притиснув стегнами свої долоні, щоб подолати бажання потрусити Тома за плечі. Не в силах довше опиратися, він нарешті викрикнув:

— Заради Бога, Томе, що відбувається?! А що ж це говорять, ніби Люсі — дитина Ронфельдтів?

— Це правда.

— Не може бути… Якого дідька?

— Я все пояснив поліції, Ральфе. Мені нема чим хвалитися.

— То про це ти говорив, коли на Янусі казав, що не знаєш, як вчинити правильно?

— Усе не так просто.

Настало довге мовчання.

— Розкажи мені, що трапилося.

— Не має сенсу, Ральфе. Тоді я осковзнувся, а тепер прийшов час відповідати за це.

— Заради Бога, хлопче, дозволь мені принаймні допомогти тобі!

— Ти тут нічого не вдієш. Я в цій справі сам.

— Що б ти не зробив, ти хороша людина, і я не можу стояти й дивитися, як тебе затягує вниз. — Він підвівся. — Дозволь мені знайти тобі кваліфікованого адвоката. Подивимося, що він зможе зробити.

— Ральфе, адвокат навряд чи допоможе чимось. Від священика більше користі було б.

— Але всі ці нісенітниці, які про тебе говорять!

— Не все, Ральфе, не все.

— Скажи мені просто в очі, що ти зробив усе це! Що ти залякував Ізабель! Хлопче, подивись мені в очі та скажи, і я дам тобі спокій.

Том уважно розглядав тріщинку на дерев’яній стіні.

— От бачиш! — вигукнув Ральф із тріумфом. — Ти не можеш цього зробити!

— Я був відповідальним за маяк, а не вона. — Том дивився на Ральфа й роздумував, чи можна взагалі йому щось сказати, пояснити, не ставлячи під загрозу Ізабель. Нарешті він вимовив: — Ізі достатньо постраждала. Вона більше не витримає.

— Вийшовши на лінію вогню, ти справі не допоможеш. Тут потрібно добре розібратися.

— Немає в чому розбиратися, Ральфе, як і немає шляху назад. Я їй завинив.

Чудеса трапляються. Тепер це знали всі. Після того як повернулася Ґрейс, преподобний Норкелз зіткнувся зі значним збільшенням своєї пастви, особливо жінок. Багато матерів, у яких з’явилася надія знову побачити улюбленого сина, і багато вдів, у котрих чоловіків забрала війна, взялися до молитви з новою силою, уже не вважаючи нерозумним молитися про безнадійне. Святий Юда ще ніколи не отримував стільки уваги. Тупий біль утрати, що пробудився, немов ще незагоєна туга, згладжувався свіжим бальзамом надії.

Джеральд Фіцджеральд сидів навпроти Тома, стіл між ними був завалений паперами, серед яких виділялася рожева стрічка, що нею перев’язували матеріали захисту. Адвокат Тома, низький лисуватий чоловік, котрий нагадував жокея в костюмі-трійці, виглядав жилавим, але спритним. Минулого вечора він прибув поїздом із Перта й перечитав справу за вечерею в ресторані «Емприс».

— Вам було пред’явлено офіційне звинувачення. Виїзний суддя приїжджає в Партаґез що два місяці, і він недавно був тут, тому ви перебуватимете під вартою, поки він не повернеться. Та для вас, безумовно, набагато краще залишатися під вартою в цій тюрмі, ніж у в’язниці в Олбані. Ми використаємо час, щоб підготуватися до попереднього слухання.

Том запитально подивився на нього.

— На цьому слуханні вирішать, чи є підстави для притягнення вас до відповідальності. Якщо вони існують, вас передадуть до суду в Олбані або Перті. Залежить від ситуації.

— Якої? — запитав Том.

— Давайте розглянемо звинувачення, і ви дізнаєтесь, — сказав Фіцджеральд. Він знову поклав аркуш перед Томом. — Ну, вони розкинули сітку досить широко. Кримінальний кодекс Західної Австралії, Закон про державну службу Співдружності, Закон про коронерський суд Західної Австралії, Закон Співдружності про злочини. Справжній бардак. — Він посміхнувся й потер руки. — Це мені подобається.

Том здивовано підвів брову.

— Це значить, що вони збирають усе підряд, не впевнені, що можна повісити на вас, — продовжив адвокат. — Нехтування обов’язками, передбаченими законом, — два роки і штраф. Неналежне поводження з тілом — два роки каторжних робіт. Неповідомлення про труп, — підсміювався адвокат, — це лише десять фунтів штрафу. Подання неправдивої заяви, щоб зареєструвати народження, — два роки каторжних робіт і двісті фунтів штрафу. — Він почухав підборіддя.

Том наважився спитати:

— А чим загрожує викрадення дитини? — Він уперше сказав ці слова вголос і здригнувся.

— Стаття 343 Кримінального кодексу. Сім років каторги. — Адвокат зморщив рот і кивнув сам собі. — Ваша перевага, пане Шерборне, у тому, що закон охоплює стандартні ситуації. Закони розробляються, щоб описати те, що чиниться в більшості випадків. Так, стаття 343 належить до… — він узяв пошарпану книжку й зачитав: — будь-яких осіб, котрі з наміром позбавити будь-кого з батьків їхньої дитини… насильно чи обманним шляхом заманюють або утримують дитину…

— І що з того? — запитав Том.

— Їм не вдасться це скинути на вас. На щастя, немовлята зазвичай не залишають своїх матерів, якщо хтось сам їх не викраде. І не добираються самі до майже незаселеного острова. Розумієте? У них немає необхідних елементів складу злочину. Ви насильно не «утримували» дитину, тобто, з юридичної точки зору, дитина могла б піти від вас тоді, коли б захотіла. Також ви не «заманювали» її. І вони ніколи не зможуть довести «намір позбавити», бо ми скажемо: ви чесно вірили, що батьки були мертві. Отже, думаю, я зможу з цим впоратися. Ви герой війни, маєте Військовий хрест з нашивкою. Більшість судів поблажливо поставиться до хлопця, який ризикував життям заради своєї країни й ніколи не встрявав у неприємності.

Обличчя Тома розслабилося, але, коли адвокат продовжив, його вираз змінився.