Читати книгу - "Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста"

Звісно, що волога, бо грається зі мною! Мабуть, повторюся - спеціально випробовує мене. Комбінує все з приємно-звабливими рухами: поцілунками та доторками. Перевіряє чи я витримаю - покірно стояти та дивитися у підлогу.

Я корюся Роману.

Знову затикаю своїм внутрішнім бажанням ротика та слухаю його. І зараз виконую наказ. Залажу так, що сідниці у нього на колінах, а обличчям втикаюся у покривало, яке пахне квітами, а точніше лавандою. Руки витягую вперед. Вони спокійно лежать, але недовго. Тут же починаю збирати покривало руками та жмакати його.

Очікую, що буде далі. Заплющую очі та нервово дихаю. Нерівно втягую до легень повітря. Ривками.

Роман одну руку зариває у моєму волоссі. Відчуваю, як його пальці торкаються голови, а далі пропускає рівні пасма через них, імітуючи гребінець із рідкими зубчиками, а там забирає руку - дрейфує спиною. Зупиняється на середині спини - розщібає бюстгальтер, який скидає з мене.

Допомагаю йому. Перестаю жмакати покривало та підіймаю руки. І тепер цей елемент спідньої білизни в стороні, а я абсолютно гола.

Повертаюся до покривала, слухаючи свій шалений ритм серця. Роман знову одну руку делегує на спину, а іншу кладе на ліву сідницю. Поки обпікає теплим доторком.

Я сіпаюся. Страх скуштувати біль обмиває тіло колючими, мов акація, емоціями…

Хоча він же рукою це робитиме, а не чимось іншим… Твердим та реально болючим… Тим зубчастим падлом.

А також не зі всієї сили? Чи зі всієї? Та взагалі якого нечистого біса я маю отримувати за це? Чому повинна…

- Насте, менше думай про зайве, - перериває голос Романа, а рука ніжно стискає сідницю. - Бо отримаєш ще сьомий удар за це... Перестань напружуватися.

Він ще мені в голову лізе… І йому вкрай просто говорити. Не він же голий на колінах лежить та очікує на удари, а я!

- Насте, ти мене чуєш?

- Так, - намагаюся відпустити у розслаблення натягнуте тіло, але як це важко… Немов мені треба підняти велетенський камінець та занести його нагору.

Роздається перший  гучний ляскіт. Його рука дає ляпас моїй правій сідниці, яку до цього лагідно стискав. Отже, готував її.

Прокочується біль. Він несильний, але присутній та розхлюпується ногою. Швидко губиться.

Очікую одразу на другий. Його нема. Роман гладить мою спину й неочікувано запитує:

- Ти взагалі з кимось зустрічалася?

Що? Знайшов, коли цікавитися!

- Я не знаю, як відповісти тобі на це питання, -  продовжую очікувати на наступний удар.

- Відповідай, як виходить, - поки гладить мене.

- Ну ходила з деякими в кіно, в кафе, цілувалася… Але так, щоб серйозно зустрічатися… Ні.

- Чому? - повертається його "робоча" рука на сідницю - на праву.

- Бо ніхто особливо не припадав до душі, - кажу чисту правду, сильніше стискуючи покривало руками.

Наступний удар. Він такий самий за силою, і я знову здригаюся… Тут же одразу приходять третій, який припадає на ліву сідницю, та четвертий. Останній розтікається правою. Він був найсильніший.

Зціплюю зуби та різко вдихаю.

- Ще залишилося два, - ласкаво гладить мою спину хвилястими руками, починаючи від плечей та припиняє на сідницях, які трішки печуть. - А міг би бути лише один, - забирає руку від спини.

Я завмираю та чекаю на наступні удари. Як тут до спини починає торкатися щось холодне…

Це флогер.

Сильно здригаюся.

- Тихо, - наказовим тоном говорить Роман. - Не рухатися, бо зараз ще один отримаєш удар - падлом. Насте, тобі хочеться постійно покарання вихоплювати?

- Ні, - бурмочу, а він водить флогером по спині та сідницях. Зупиняється на м’якому місцю.

Роман же говорив, що тільки рукою буде? Він не має його використовувати. Чи буде? Ні!

Я маю йому довіряти…

- Я так хотів тебе зв'язати сьогодні, - обпікають прохолодою шкіряні хвости флогера мою шкіру. - Та трішки відшмагати ним. Насолодитися тим, як здригатиметься твоє тіло. Але вже завтра вранці проведемо сесію, а зараз…

Роман замовкає на декілька митей. Задумується, а там видає:

- Міняю два удари рукою на один флогером, який мав сьогодні використовувати для наших ігор.

Я не встигаю заперечити чи погодитися. Нема вибору.

Ляскотить п'ятий удар. 

Флогером!

Він відрізняється від руки. Долонь дає пекучі відчуття, а тут гострі, мов голки врізаються під шкіру.

Не всі покарання можуть бути солодкими, як те, що було у ванній. Тоді тільки колінами вдарилася об кахель

- Усе, - спокійно лунає голос Романа, який нахиляється і цілує мене у спину. Ковзає поцілунками хребтом донизу - до сідниць. І їх цілує.

Дає ніжність, яку я бажаю. І вона того коштує. Бо вона настільки зараз мені приємна та необхідна, що навіть не рухаюся. Боюся, що припине її давати. Не хочу, щоб це зупинялося.