Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"

Тепер не лише моя доля перебувала в Генрікових руках. Вестова доля теж.

Таверна Лейта приткнулася в кінці вулиці Липової, на якій юрмився народ. Людські потоки затікали в торговий дім і витікали з нього, аж поки над поселенням не пролунав дзвін: «Відбій, зачиняємо».

Поки Вест сторожив, я зазирнула у вікно, вишукуючи поглядом темноволосу коротко стрижену голову. Найгірше, що може статися, — Голланд дізнається, що в нас призначена зустріч з кимось із Ротівського роду. Якщо таке трапиться, нас усіх виловлять у гавані — не зарізаних, так задушених.

Якщо ж Роти виконали обіцяне, це зруйнує справи Голланд у Бастіані. І виграють від цього не лише торговці Звуження. Голланд зі своїми статками контролювала не тільки торгівлю коштовностями, вона отримувала від гільдій усе, чого потребувала, позаяк тільки вона могла як слід віддячувати в таких справах. Проте вона ж вочевидь була й основним джерелом прибутку Ротів, тому якщо впаде зі свого трону, вони теж можуть програти.

Мені лишалося хіба сподіватися, що вигране для них перевершить утрачене.

— Прийде, — запевнив Вест, дивлячись, як я викручую власного ґудзика.

— Знаю, — сухо відказала йому.

Проте я ні в чому не була певна, особливо після того як Сент сказав, що шанси в мене п’ятдесят на п’ятдесят. Від цих слів так само тьохкало всередині,

як буває, коли в морі йдеш просто у шторм. Ніколи не знаєш, чи вийдеш із нього.

— Фейбл, — покликав Вест і зачекав, поки я відірву погляд від вікна й погляну на нього.

Але я думати ні про що не могла, крім як про його підпис на контракті Голланд. Як же я навіть не знала, що це сталося? Вест не просто тримав мене у невідомості. Він мені гадючку вкинув.

— Не треба, — відмахнулась я, усе ще вдивляючись у вікно.

Усередині всі столи й кабінети були заповнені людом. Я притиснулася до скла, видивляючись Езру.

Вест посмикав мене за рукав. Він дивився в кінець провулка, де в тіні вимальовувалися чотири чи п’ять постатей.

— Це він, — стиха мовив Вест.

Я ступила кілька кроків уздовж стіни таверни, намагаючись краще розгледіти компанію. Езра дивився на мене з-під глибоко насунутого каптура, його можна було впізнати хіба по тих пошрамованих руках. Я зупинилася перед ним, і його супутники виступили з темряви й поставали обабіч нього. Троє молодих чоловіків і одна дівчина, жодного знайомого обличчя. А ще з ними був той юний хлопець, якого Генрік називав Тру. В ошатній куртці, з кишені стирчить золотий годинниковий ланцюжок.

Один із супутників Езри вийшов на світло, стало видно молодяве обличчя й гладко зачесане темно-каштанове волосся. Озирнув мене з ніг до голови. Із-під закасаного рукава сорочки видніло татуювання Ротів.

— Ну що, є? — приступив Езра, не гаючи часу.

Я висунула руку з кишені, показала йому на пальці перстень торговця. Той пирхнув, похитав головою.

— І як же в біса ти його дістала?

— А що, це важливо?

Темноволосий пихато посміхнувся.

— Я казав Генрікові, що ти нічим допомогти не зможеш.

Ступив іще крок уперед, простягнув долоню.

— Марроу. А ти, мабуть, Фейбл.

Я глянула на нього, але не поворухнулася. Він опустив руку.

— А тепер мені цікаво, чи виконали ви свою частину угоди, — сказала я, вдивляючись йому в обличчя.

Але за нього відповів Езра, що стояв геть байдужо, із безпристрасним виразом.

— Я зробив що треба. Тільки підстрахувався.

Із чорного ходу таверни висипала юрба чоловіків, і Езра постеріг їх бічним зором.

Я зняла персня з пальця й поклала йому на долоню. Той миттю вихопив із кишені монокль і прилагодив до ока, трохи відсунувшись, щоб як слід роздивитися камінь. Нарешті вдовольнився і сховав перстень.

— Свою частину угоди я виконала. Тепер твоя черга, — повторила я настирливіше. — Як підтвердиш, що зробив усе, що пообіцяв?

Марроу вищирився, очі зблиснули.

— Гадаю, доведеться тобі нам довіритися.

Тут Вест блискавичним рухом — я навіть не встигла оговтатися — схопив Тру за горло й підштовхнув ближче до нас.

— Весте!

Езра з Марроу вже витягли ножі. Езра кинувся вперед — і завмер, коли Вест притиснув кінчик ножа до шиї Тру. Хлопець геть зблід і лише дико витріщався на товаришів.

— Ти що робиш?! — прохрипіла я.

Обережно торкнулася його ліктя. З виду капітан зберігав холоднокровність, але відчувалося, як калатає серце. Хотілося вірити, що це всього лише блеф. Що він не завдасть шкоди малому. Але з виразу його очей я вже не була певна. Оце був той Вест, якого найняв мій батько. І на якого в усьому міг покластися.

— Є одна притичина, — мовив Вест із незворушним виразом. Тру весь аж тремтів, але не міг видати ні звуку: долоня міцно затуляла йому рота. — Я вам не довіряю.

По шиї Тру скотилася крапелька берилово-червоної крові, заплямувала сніжно-білий комір сорочки. Я все вдивлялася в очі Веста. У них було порожньо.

— Тож ви берете перстень. А ми — хлопця, — завершив він. — Завтра повернемо. Після зборів Торговельної ради.

— Нікуди ви його не забираєте, — запротестував Езра.

Його погляд стрибав із Веста на Тру. Вигляд він мав переляканий. Я згадала, що всі Роти — кровна рідня, окрім хіба самого Езри.

Але в ньому було щось незвичне. У його очах світилося щось інше, аніж у Генріка, Голланд чи Веста. Він, схоже, справді переживав за хлопця, і я зрозуміла: Остер мав рацію. Езра справді зроблений з іншого тіста. Але чому тоді він досі кумається з Ротами?

— Ти його побачив тієї ночі, правда? — спитала, перейшовши майже на шепіт.

— Кого? — знітився Езра.

— Остера. Ти його тоді помітив, але удав, що нічого не було.

Відповідь була самозрозуміла з того, як він примружився. Хай чому він це зробив, а все ж дав Остерові втекти від Ротів. Лишалося хіба сподіватися, що якась частка тої приязні може поширюватися і на всіх нас.

—