Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

поховані чоловіки від 20 до 35 років (близько 70 % усіх чоловічих поховань) та зрілі чоловіки, а також жінки цих вікових груп, при цьому лише одна жінка була старша за 35 років. Не виключено, що стать у частини жінок, померлих до 20 років, антропологові не було змоги виявити, й вони віднесені до числа людей юнацького віку. Мабуть, в общинних могильниках ховали подружжя та дітей, якщо їхню смерть розділяв невеликий проміжок часу. Саме поховання у цих могильниках дорослих 17—35 років та дітей, для яких характерні найбільша кількість інвентарних поховань та найбільший різновид інвентарю, пояснює численність та багатство інвентарних наборів таких могильників маріупольської області, як Маріупольський, Микільський (з розкопок О. В. Бодянського) та Госпітальний горб.

Установка на обов’язковість участі у біосоціальному відтворенні колективу діяла практично у кожному суспільстві, незалежно від рівня його соціально-економічного розвитку та культурної приналежності. Повноправною вважалася лише людина, що лишала за собою потомство[96]. Крім того, шлюб давав чоловікові та жінці відносну економічну самостійність, чого не могли досягти вдови та одинаки через обов’язковий статево-віковий розподіл праці. Існування домашнього господарства як економічної одиниці забезпечувалось поєднанням чоловічих та жіночих видів діяльності[97]. Можливо, неповноправний статус вдів та бездітних жінок фіксують жіночі поховання без прикрас поховального одягу у родових могильниках Подніпров’я.

Однак азово-дніпровські та києво-черкаські могильники показують, що сім’я у неолітичного населення України ще не відокремилась як соціально-економічна одиниця. Так, подружжя не ховали разом, намагаючись, особливо у києво-черкаських могильниках, розміщувати поруч членів одного роду. Подібний поховальний обряд відповідав стану суспільства, коли чоловік створював жіночу клітину в общині, де цілісність общини була представлена колективом чоловіків, а мінімальна соціальна клітина — жінка з дітьми — була при колективі.

Функції жінки в общині були направлені на забезпечення внутрішньообщинного біосоціального відтворення. Вони пов’язані з відтворенням індивіда та підтриманням економічної основи власного осередка, що складався з жінки, її дітей та, частково, чоловіка. Зовнішнім середовищем для жінки були сама община та її осередки з інших жінок та дітей. Взаємодія з ними здійснювалася через обмін їжею, сумісні роботи, взаємодопомогу при догляді дітей.

Основні функції чоловіка були пов’язані з общиною як цілісністю. Остання являла собою об’єднання сімейних вогнищ. Чоловіки, як компонент чоловічої групи общини, були зовнішньою сполучною ланкою між жіночим сімейним осередком та общиною. Вони також забезпечували взаємодію общини з іншими колективами: напад, обмін, пошук нових територій.

Загалом матеріали України підтверджують деяку визначену близькість соціальної організації неолітичного населення з ранніми формами виробничого та вищими формами привласнюючого господарства. У їхніх суспільствах здійснилося виділення різних ланок родової організації, що мали свої функції, та існував чіткий статево-віковий розподіл общини. Однак для населення з переважанням виробничого господарства характерна більш складна соціальна структура, де визначені ролі лідерів; людей, пов’язаних із культами; йшло оформлення інституту власності та її наслідування, що викликало обособлення сім’ї.

Глава 4

Духовна культура

Чільне місце у вивченні історії неолітичного населення України займають дані про релігійні уявлення, звичаї та образотворче мистецтво. Лише частково вони наявні в археологічному матеріалі. У населення з виробничим господарством велику роль у житті відігравали обряди господарського циклу. Найважливіші з них були пов’язані з сівбою, збиранням врожаю, відгоном худоби на пасовиська та поверненням її звідти. Однак археологічні матеріали дають можливість упевнено віднести до археологічного культу родючості лише статуетку, що зображує вагітну, жінку, яка збереглася на поселенні керешської культури. Не виключено, що у різних ритуалах, пов’язаних із цим самим культом, використовувались також антропоморфні та зооморфні посудини. Антропоморфний посуд виготовляло населення культури мальованої кераміки. Одна з таких чаш стояла на двох товстих ногах, на іншій — валиками з глини було позначено контури обличчя, вуха та груди. Зооморфну посудину знайдено на поселенні культури лінійно-стрічкової кераміки Незвисько. Вона була прикрашена наліпами у вигляді стилізованих голів із ріжками, що, мабуть, зображували бика.

В цілому у ранніх землеробських культур кереш та мальованої кераміки великий розвиток отримала антропоморфна пластика. На думку Є. В. Антонової, статуетки передають образи реальних жінок, які відправляли обряди, померли та зробилися духами. Ці жінки — предки, чия біографія була відома, але розглядалася через міфологічний образ. Вони були сімейно-родовими покровительками. Більшість фігурок знайдено у житлах біля вогнищ, що говорить про одні й ті самі функції — охорону хатнього вогнища. Декілька статуеток в одному житлі фіксують існування багатьох покровительок.

У неолітичного населення України були статуетки двох типів: реалістичні та схематичні. Реалістичні зображення керешського населення передають фігурки жінок із підкреслено об’ємними стегнами, товстими розділеними ногами. Тулуб у них високий та тонкий. Напівсферичними наліпами зроблено груди, конічними відростками — руки. На високій тонкій шиї — трикутне пласке обличчя, трохи підняте вгору. Схематичні статуетки являли собою прямокутні плитки висотою від 3 до 12 см. У їхній верхній частині конічним наліпом зображено ніс, іноді насічками — очі. Одна подібна фігурка зображує вагітну жінку з трикутним рельєфним обличчям, де наліпом передано ніс із отворами ніздрів, розрізами зображено очі та рот. На обличчі жінки — татуювання, заповнене червоною фарбою, шию обгортає намисто, зображене нарізками. У нижній частині плитки зроблено здутий живіт, з протилежного боку підкреслено виділено стегна.

Рис. 50. Антропоморфна пластика культур Кереш (1, 2) та мальованої кераміки (3, 4). Неоліт.

Статуетки носіїв культури мальованої кераміки мали підквадратні обличчя на товстій шиї, виділені ніс та очі. На деяких обличчях також було татуювання. Відомий і фрагмент напівсидячої фігурки.

Матеріали ранніх землеробів Сходу показують, що схематичні зображення існували у культурах із дописьмовими засобами комунікацій[98]. Вони призначалися для обрядів, учасники яких виступали як такі, що безпосередньо звертаються один до одного. Подібно усній мові, яка допускала скорочені форми висловів, пропускання окремих елементів, які заповнювалися інтонацією, мімікою, характером підтексту, статуетки могли бути лише натяками на персонажі та їхні дії. Цього було достатньо для їхньої ролі в обряді, де умовність зображення роз’яснювалася діями або словами. Можливо, сам процес виготовлення статуеток мав обрядовий характер. Нанесення татуювання на обличчя деяких фігурок змушує припустити її присутність і у реальних жінок — учасниць культових церемоній.

На керешському поселенні Рівне знайдено глиняну модель житла. Такі моделі, на думку Б. О. Рибакова, виготовлялися для здійснення обрядів при побудові будинку.

Без сумніву, у неолітичного населення, особливо з утвердженням панування привласнюючого господарства, існували промислові культи. Це сукупність обрядів, направлених на досягнення надприродним шляхом успіху у мисливстві, рибальстві або іншому промислі. Сюди ж належать і обряди, покликані забезпечити