Читати книгу - "Пекло на землі, Віталій Юрченко"

ще травень прийдеться нам тут кукурікати.

– Зі всієї його мови я лиш одно зрозумів, та й то навиворіть. Він каже: «дабйомса ми асвобаждєнья своєю собственной рукой». Брехня. Дванадцять літ добивалися тією рукою та щось нічого путнього не вийшло. Не вийде з цього пуття й в Усевлоні. Мабуть, це гасло нам чи не змінити на таке: «Дабйомса ми асвобаждєнья своєю собственной… ногой».

Ця фраза була всім до вподоби і поширилася по всьому пункті: її і вимовляли, і приспівували у кожнім відповіднім моменті.

5 квітня.

Прибув четвертий етап – 300 чоловік. Поставили четверте шатро і всіх увігнали. Крутили вони носами, почали ремствувати. Та Варбаш скоро заспокоїв, нагадавши, в яких умовах ми перші тижні жили.

Серед в’язнів було багато священиків, навіть один архімандрит Київського монастиря. Оглядаючи речі, у них забирали євангелії, молитовники та інші духовні відзнаки.

Про первомайську «розгрузку» вони нічого не чули. Це отруїло не одному з нас солодку надію. Дехто зі злою іронією запевняв: ось вам як треба розуміти розгрузки: не в Усевлоні, в окружних Допрах «розгрузка».

Нові в’язні мали багато тютюну. У нас на це давно голодували. За восьмуху тютюну платили 2 – 3 карбованці, чи пару білизни; за цигарку давали «пальця відтяти», одним «бичком» десять душ ділилося. Цей етап зробив нам празник: курили, дякували дуже. Я купив цілу восьмуху й був ущасливлений без міри.

7 квітня.

З від’їздом начальства темп роботи прискорено. До фізичного натиску прилучився момент агітаційної заохоти. Збаламутили людей «розгрузкою». Директиву про це дав начальник на від’їзді. Ніхто не знав, чи це його видумка, чи щось справді буде. Ніхто не вірив, а співав про «розгрузку», як умів. Говорили про це на розводах, заохочували десятники й конвоїри, роздаючи уроки, розписувався я, ходячи по шатрах, затрубів про це весь пункт. Жадібно ловили всяку чутку, що привозили візники, нові етапи, конвоїри; чутки, як по радіо, перекидалися з пункту на пункт, в сотнях версій доходили до наївних небилиць.

Найтвердіші невіри пантеличились: щось, видно, має бути. Хай не 70 % відпустять, а 30 – 20, а вже щось буде. А що, як моє щастя? Але для цього треба краще працювати…

І бадьоріше застукали сокири, проворніше засовали пилки, рухливіші стали люди, розводи проходили мирніше, без скандалів, уроки частіше виконувались. Зростало переконання, наче справді якась людська душа спохватилась, що в північні дебри запроторено тисячі безневинного люду, і хоче їх урятувати, поки не пізно…

Особливо інтенсивно пішла праця по будівництву бараків. Сюди рукраб уділяв найбільше уваги. З останнім етапом прибуло багато теслів, стельмахів, партія будівельників доходила до 300 чоловік. З ранку до темної ночі справляли киплячий муравельник. Стіни росли, як з-під землі, верхи родились, як десь з неба. 100 людей «транспортників» ледве встигали постачати матеріял.

Незавидна доля цих «транспортників». Вони виконували ролю справжніх тяглових верблюдів. Розбивали їх на партії по 8 людей і кожній давали завдання: притягнути за день 4 балани за 1½ – 3 кільометри від будови. Побачили б ви, що це за робота, поглянули б на цих нещасливих «транспортників»! Воли, а не люди. По вуха мокрі, а під весну ще й в болоті, заморені, засмикані від непосильного тягла: тягнути по снігу-болоті 40 – 50-пудове деревисько в 10 – 15 метрів довжини, що ні повернути, ні порушити. Серце болем стискається, як глянеш на цю гемонську роботу! Люди впрягаються буквально, як коні, і смикають, напинаються зі всієї сили, шарпають крок за кроком. А дорога – мука: самі в снігу по пахви, зашпортуються за корчі, а довжелезний балан теж не дається пройти вузькою тропою, і щохвилини його треба то підіймати зі снігу, то закидати вбік, то прочищати для нього дорогу. Часом влізуть так, що з місця зрушити його не можна, моцуються, підважуються, відсувають годинами. А тож треба зробити 6 – 10 кільометрів дороги за кожний день. Не одна партія до півночі моцується коло баланів, а старший партії вигукує: «Раз-два дружно! Взяти нужно!» Деякі партії цілі куплети склали й виспівували їх, як усевлонську дубінушку:

Гайда, братця, до роботи,Хоч не маємо охоти.Ріж, рубай, тягни без міри:Кругом зорять конвоїри.Нема сили – маєш строк:Лопни – виконай урок,Як урока не домучиш –Пайки хліба не получиш,А два дні посаботуєш, –У карцері заночуєш,Дадуть сухі провіянти,Внесуть в список симулянтів.В симулянти попадеш –У неволі зогниєш.Тому нам одна лиш рада:Працюй кожний до упадуІ надію в Бога май,Що вернешся в рідний край.Зціпим горе, муки, втому,Помагай один одному.Ану, братця, ще разок,От-от кінчимо урок.

На будові часто траплялись нещасні випадкі. Морені, слабосилі люди дуже зле надавались до цієї важкої й небезпечної роботи. Щодня новина: то баланом прибило, то руку, ногу розпанахало до кости, там упав, прибився, ногу зломав, чи щось гірше.

Сьогодні іду оглянути будову під канцелярію. Зустрічаю трьох – несуть четвертого. Що таке – питаю.

– А дістав чоловік «асвобаждєніє» і без першомайської розгрузки. Два лежать коло будови. Теж, мабуть, освободяться до завтра. Так помаленьку й 70 % до 1 травня набереться.

Спішу на будову довідатись про випадок. На снігу двох. Один мовчки лежить, глибоко-болісно зітхаючи, а другий раз по раз скрикує, тримаючись за лівий бік. В’язні посходились і з мовчазним жалем дивились на безпорадних постраждавших.

Десятник розповів деталі випадку. Зводили крокви. Знизу підіймали, а постраждавші втрьох закладали крокву в прогони. Чи дуже раптово надали знизу, чи хто шарпнув, – кроква сповзнула, посунулась і збила всіх трьох наниз. Два впали збоку на сніг, то ще так-сяк, а один бідолаха впав на дерево і ледве дихає. Понесли в околодок. Але що той лікпом із порошками допоможе?..

Проте, доля наших «транспортників» не найгірша. Коло нашого пункту кругом добре дерево, гідне на будову, й ходити далеко не треба. На інших пунктах, що розташовані в низинах, на багнищах, нема високої, грубої сосни на поперечку; доводиться шукати її десь за 4 – 8 кільометрів. «Транспортники» мусять її до пункту доставити.

Переказували нам, що на 5-му й 6-му пунктах, розташованих недалеко великої річки, йде заготовка дерева на сплав річкою. Поки вистарчало доброго дерева понад річку – робота йшла так-сяк. Як же не стало його близько, пішли шукати в глиб лісів. Тепер п’ятий пункт таскає балани з простору 7 – 12 кільометрів. Робота дуже продуктивна (!) – 8 чоловік за день притягнуть 10 метровий балан.

Правда, не кожна партія щодня виконає урок. Часом нема ні урока, ні партії. «Симулянти» не в силі ні балана присунути до пункту, ні самі долізти. Доводиться конвоїрам пізно вночі їх прикладами підпихати. Розповів візник, що одна група на 6-му пункті пішла по балана, залізла в густі нетрі й смикалась до ночі, збившися з дороги. Кинули балана й пішли так на пункт, та не потрапили. Три дні їх розшукували