Читати книгу - "Там, у темній річці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона підвела очі й зустрілася із його впевненим поглядом.
— Тоді, містере Армстронг, моя відповідь: так. Я буду вашою дружиною.
Вони не поцілувалися і навіть не торкнулися одне одного. Він лише попросив її попередити батька про те, що пізніше до нього заїде.
— Я йому скажу.
Армстронг поговорив із містером Меєм, який погодив шлюб.
Коли наступного ранку той молодик, від якого на фермі були самі проблеми і який завдав Бессі такого лиха, вранці заявився зі своїм звичним зухвалим виглядом на роботу, на нього вже чекав Армстронг. Він видав йому належну платню і звільнив.
— Якщо я хоч раз побачу вас у радіусі дванадцяти миль звідси, начувайтеся, — зауважив Роберт таким сповненим неприязні тоном, що молодик навіть не повірив власним вухам. Утім, вираз очей Армстронга підказав, що він саме це й має на увазі, тож замість заготовленої дошкульної відповіді той мовчки пішов, залишивши прокльони при собі.
Вони оголосили про заручини і невдовзі побралися. Та все-таки поголос пішов. Так завжди. У день весілля темношкірого фермера та його блідої калічки-нареченої церква була вщерть повна роззявляками. Звісно, справа у грошах — із цим у неї все гаразд, треба визнати, — а якщо врахувати її блакитні очі, світле волосся та струнку фігуру, то він отримав навіть більше того, на що міг сподіватися. Привітання були приправлені нещирою жалістю, і жодна душа не заздрила молодятам. У громаді склалася думка, що цим двом ґанджам шлюбного ярмарку пощастило зустріти одне одного, і кожен неодружений гість відчув полегшення: дякувати Богові, їм не треба йти аж на такі компроміси у питаннях вибору супутника життя. Краще вже бідний наймит, ніж землевласник, народжений негритоскою; краще вже праля, ніж косоока та кульгава фермерська дочка.
Коли за декілька місяців після весілля у Бесс округлився животик, зчинилася справжня буча. Що ж то буде за немовля? Певно, якесь чудовисько. Коли дійшло до того, що діти стали дошкуляти Бесс на вулиці, вона перестала виходити за межі ферми. В очікуванні пологів жінка нервувала, але Армстронг намагався її заспокоювати. Бесс розраджував звук його голосу, а коли він клав руки їй на живіт і казав: «Усе буде добре», — їй здавалося, що таки буде.
Повитуха одразу після пологів вирушила до подруг, а вони вже розпатякали новину іншим. Усім кортіло дізнатися, що ж за монстр виліз із-поміж ніг косоокої Бессі, вкладений туди її чорномазим чоловіком. Ті, хто сподівався почути про три ока, хутро замість волосся та сухорукі лапи, розчарувалися. Немовля було нормальне. Ба більше — «гарненьке», як хвалилася повитуха. «Хто б міг подумати? Найгарніше з усіх немовлят, яких я бачила!» Невдовзі це побачили й інші. Армстронг роз'їжджав туди-сюди на коні, й на колінах у нього кожен міг побачити дитину — світлі кучерики, рожеве личко і така мила усмішка, що важко не усміхнутись у відповідь.
— Назвемо його Робертом, — запропонував Армстронг. — Як мене.
Так його й охрестили. Поки він був маленьким, усі звали хлопчика Робіном, та й коли виріс, Робін нікуди не дівся, бо лише так можна було розрізнити батька та сина. У свій час на світ з'явилися й інші діти — хлопчики та дівчатка, усі дужі та щасливі. Деякі з них — темношкірі, у декого шкіра була світліша, а хтось узагалі майже смаглявим, але ніхто з них не був таким білим, як Робін.
Армстронг і Бессі були щасливі. Вони створили щасливу сім'ю.
Фотографія Амелії
На початку останнього березневого тижня настало весняне рівнодення. Світло зрівнялося з темрявою; день і ніч урівноважили одне одного; навіть у людських справах простежувалася певна рівновага. Ріка була повноводою, бо такими й бувають ріки під час рівнодення.
Вон прокинувся першим. Було вже пізно. Вони проспали пісню вранішніх пташок і світанковий присмерк. За шторами тепер було денне світло.
Гелена, що лежала поряд із ним, ще спала, закинувши руку за голову. Він поцілував ніжне місце на внутрішньому боці її руки. Не розплющуючи очей, Гелена усміхнулася і підсунулася ближче до його тепла. Після вчорашньої ночі вона все ще була оголеною. У ці дні вони переходили від задоволення до сну, а прокидаючись, знову поверталися до задоволення. Під ковдрою він намацав її груди, звідти провів пальцем вигадливий закрут до талії та стегон. Вона легенько торкнулася його пальцями ніг.
По тому він запропонував: «Поспи ще годинку, якщо хочеш. А я нагодую її сніданком». Вона усміхнено кивнула і заплющила очі. Тепер вони обоє могли спати довго, дев'ять чи десять годин поспіль, ніби компенсуючи роки безсоння. Це все завдяки дитині. Вона повернула їм сон. Дівчинка й шлюб їм повернула.
У їдальні вони з дитиною сиділи у привітному мовчанні. Коли тут була Гелена, вона постійно гомоніла до дівчинки, але він не робив спроб заговорити з нею або навмисне привернути її увагу. Натомість мазав маслом їй тост, зверху клав мармеладу та різав на брусочки, а дитина заворожено за цим спостерігала. Їла зосереджено і була занурена у свої думки, поки надлишок мармеладу не впав із краю тоста на скатертину. Вона поглянула на нього, ніби перевіряючи, чи Вон помітив. Її очі — Гелена казала, що вони зелені, він вважав їх блакитними і справді бездонними — зустріли його погляд, і чоловік усміхнувся до неї — дружно та невимушено. У відповідь вона теж ворухнула губами, і хоч таке траплялося вже з десяток разів, його серце здригнулося від цього.
Він мав те ж саме відчуття, коли дівчинка потребувала його підбадьорювання. Хоч на річці вона не знала страху, всі інші речі її лякали: стукіт підков на бруківці, грюкання дверей, фамільярні незнайомці, яким хотілося потріпати її за носика, звук вибивання килимів. Коли їй було страшно, дівчинка оберталася саме до нього. Зворушувало те, що вона обрала його своїм захисником. Два роки тому Вонові не вдалося захистити Амелію; тепер йому ніби дали другий шанс. Відвертаючи від неї негаразди, він відчував, як до нього повертається впевненість у собі.
Дитина все ще не говорила, часто кудись поринала думками, була неуважна, та все-таки йому було радісно від її присутності. Сотні разів за день він подумки порівнював Амелію з цією дівчинкою, а цю дівчинку — з Амелією. Так сформував для себе міцну асоціацію між ними обома, й не міг уже уявити одну у відриві від іншої. Вони стали двома крилами однієї й тієї ж ідеї.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, у темній річці», після закриття браузера.