Читати книгу - "Там, у темній річці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Фотограф прийде о пів на одинадцяту, — нагадав він їй. — Гадаю, спершу подасте нам кави.
— Лікарка також збирається прийти — і вона питиме каву?
— Так, усім кави.
Служниця стривожено поглянула на волосся дівчинки, досі сплутане після сну.
— Може, мені зачесати міс Амелію для фотографування? — запропонувала вона, із сумнівом розглядаючи волосяне гніздо на голові у дитини.
— Нехай це зробить місіс Вон, коли прокинеться.
Служниця полегшено зітхнула.
Вонові потрібно було дещо приготувати до приїзду Донта.
— Ходи сюди, крихітко, — покликав він.
Узяв дитину на руки і поніс до вітальні. Там сів за письмовий стіл, а дівчинку вмостив на одне коліно так, щоб вона була обличчям до саду.
Дістав фотографію, на якій зображена Амелія разом із ним і Геленою.
З появою дівчинки страх перед спогадами — такий гострий, що він навіть самотужки намагався стерти з пам'яті обличчя своєї дочки — потроху став сходити нанівець. У нього було відчуття — і Вон цілком усвідомлював його ірраціональність, — що Амелія сама шукає його, і що йому потрібно зустрітися з нею поглядом. Подолати цю жахливу прірву. Тепер, коли час прийшов, і дівчинка сиділа в нього на колінах, чоловік зрозумів, що це завдання далеко не таке складне, як він собі нафантазував.
Вон повернув зображення до себе і подивився на нього крізь павутиння її волосся, що стояло сторчма.
Традиційна постава для сімейного фото: Гелена сидить, на колінах у неї Амелія. Позаду них стоїть він сам. Чудово усвідомлюючи, що будь-який мімічний порух може призвести до катастрофічної втрати часу, грошей і зусиль, чоловік так старанно пучив очі, що малознайомі люди вважали, буцімто на цьому фото Вон має загрозливий вигляд. Для близьких і рідних він мав комічний вигляд. Гелена аж ніяк не могла подолати усмішку, але зберігала її незмінною упродовж усього часу позування, тож камері вдалося відтворити жіночу красу в усіх подробицях. А на її колінах — Амелія.
На знімку розміром три на п'ять дюймів обличчя його дочки було невелике — менше навіть, ніж ніготь великого пальця тієї дівчинки, що зараз сиділа у нього на руках. У віці двох років вона була дуже схожою на себе новонароджену. Крім того, їй не вдалося висидіти потрібний час непорушно. У її нечітких рисах проглядало щось універсальне; вони цілком підходили і під обличчя дівчинки в нього на колінах, і під образ його дочки, який він так старанно намагався прибрати з очей і думок. Вочевидь, вона тоді ще й ніжками бовтала, бо на фото вони вийшли розмитими, примарними, якимись безкостими, наче у привида. На знімку її маленьке тільце було загорнуте в сукенку, що по краях розмилася майже до прозорості. Вона сховала ручки в складках одежини.
Дитина завовтузилася на його коліні, й він глянув на неї. Звідкись на її руці з'явилася схожа на воду краплинка. Вона піднесла руку до обличчя і злизала її, а потім із цікавістю поглянула на Вона.
Він плакав.
— Дурненький татко, — промовив чоловік і нахилився, щоб поцілувати її в голову, але вона ухилилася від нього й злізла на підлогу. Підійшовши до дверей, зупинилася, обернулася й простягнула йому руку. Він підійшов до неї, взяв запропоновану руку і дозволив вивести себе з будинку в сад, а потім далі, аж до ріки.
— Навіщо все це? — розмірковував Вон уголос. — Це якось має допомогти мені почуватися краще?
Вона роздивилася ріку туди й сюди, і переконавшись, що дивитися особливо нема на що, підібрала з землі міцну палицю і декілька разів потикала нею берег біля краю води. Коли їй це набридло, дівчинка передала палицю Вонові, щоб він продовжив її справу, а сама стала вибирати круглу гальку й мити у воді. Її дії наче не мали сенсу. Аж тут Вона раптом заскочила думка про те, що раніше він уже стояв тут і дивився, як Амелія миє камінчики. Невже забув, як вони декілька років тому вдвох стояли на березі, полоскали гальку й тицяли палицею у грязюку на мілководді. Він підняв голову і замислився, чи то був справжній спогад, а чи якесь чудернацьке навіювання, за допомогою якого теперішнє проектується на минуле.
Дівчинка припинила бавитися з камінням. Вона стала рачки і наблизилася до поверхні води, наче до дзеркала. Звідти на неї дивилася інша дівчинка — та, яку він добре знав.
— Амеліє!
Він спробував її схопити, але від його доторку вона зникла, а в нього намокли пальці.
Дівчинка підвелася і глянула на нього своїми мінливими очима. Вона ніби чимось переймалася.
— Хто ти? Я ж знаю, що ти — не вона. Але якщо… якщо ти — це вона… Невже я з'їжджаю з глузду?
Вона подала йому палицю і зрозумілими жестами показала, що він має викопати нею своєрідний канал. Дівчинка обкладала його камінчиками. Вона дуже прискіпливо поставилася до цього декору. Минув певний час, перш ніж дитина задовольнилася результатами своєї праці. Як він зрозумів, вона хотіла, щоб вони вдвох спостерігали за тим, що відбуватиметься. Вони дивилися, як у каналець зайшла вода, як підмила його каменисті береги, і як швидко ріка зруйнувала те, що побудували чоловік і дитина.
Вони пішли пити каву надвір, біля човнярні. Усі погодилися, що зйомка на березі ріки вийде значно цікавішою, ніж у приміщенні, тож треба максимально скористатися сухою погодою, поки є така можливість.
Щойно встановили камеру, Донт пішов готувати першу пластину.
— Поки мене не буде, подивіться інші знімки. З минулого разу.
Гелена відкинула кришку дерев'яної коробки. Всередині вона була вистелена фетром, і там лежали, кожна в своєму гніздечку, дві скляні пластини.
— О, — вигукнула Гелена, тримаючи першу пластину проти світла. — Як дивно!
— Вражає, правда? — спитала Рита. — Світло і тінь помінялися місцями.
Вона придивилася до пластини.
— Гадаю, містер Донт має рацію: ви й справді вибрали найкращі знімки. Ось це фото дещо розмите.
— Що скажеш, любий? — Гелена передала пластину містерові Вону.
Він кинув погляд на пластину, побачив там якусь пляму на місці дитини й одразу відвернувся.
— Усе гаразд? — спитала Рита.
Він кивнув.
— Випив забагато кави.
Гелена витягла з коробки іншу пластину й почала її роздивлятися.
— Вони розмиті, але не дуже: усе, що треба, можна розгледіти. Ось Амелія, це ясно видно.
У її голосі не було бентежної напруги чи прихованої істерики. Він був цілком виваженим і спокійним.
— Містер Армстронг може собі думати, що хоче, все одно у нього нічого не вийде. Але адвокат порадив нам про всяк випадок підстрахуватися.
— Містер Армстронг продовжує вас
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, у темній річці», після закриття браузера.