BooksUkraine.com » Сучасна проза » Там, у темній річці 📚 - Українською

Читати книгу - "Там, у темній річці"

186
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Там, у темній річці" автора Діана Сеттерфілд. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 116
Перейти на сторінку:
відвідувати?

Гелена спокійно відповіла:

— Так, продовжує.

Рита помітила, як спалахнуло обличчя Вона від згадки про того чоловіка.

Повернувся Донт. Гелена поклала пластинки до коробки, підхопила дитину на руки і почала її хитати, широко усміхаючись.

— Де нам стати?

Донт подивився на небо, щоб перевірити напрям сонячних променів, і вказав рукою:

— Отам.

Дівчинка совалась і пручалася, вертіла головою і сукала ногами, й дорогі пластинки одна за одною відправлялись у сміття, бо не варто було навіть витрачати час на їх обробку.

Вони вже занепали духом, аж тут Рита виступила із пропозицією.

— Посадіть її у човен. На воді вона заспокоїться, та й ріка зараз тиха.

Донт придивився до ріки, намагаючись побачити хоча б одну хвилечку, та вода текла лагідно. Він стенув плечима і кивнув. Принаймні варто було спробувати.

Вони винесли камеру просто на берег. Гелена пригнала до пристані невеличкий човен часів свого дівоцтва й міцно прип'яла його. Дівчинка залізла у нього. Він не хитався, тож не треба було тримати рівновагу. Вона стояла, балансуючи над мінливим потоком.

Донт зібрався вже попросити її сісти, аж тут настав один із тих моментів, на який чекає будь-який фотограф, і він передумав. Вітер роздмухав важку хмару і натомість нагнав білої димки, що пом'якшила світло і розмила тіні. Від цього річна гладінь приподобилася до перламутру, й у цю мить дівчинка повернула погляд проти течії, саме туди, куди й потрібно було камері. Бездоганно.

Донт зняв кришку з об'єктива, й усі затамували подих, шкодуючи, що не можна втримати на одному місці воду, вітер і сонце. Один. Два. Три. Чотири. П'ять. Шість. Сім. Вісім. Дев'ять. Десять. Одинадцять. Дванадцять. Тринадцять. Чотирнадцять. П'ятнадцять.

Готово!

— Бачили колись, як обробляють пластину? — спитав Донт Вона, коли витяг пластину в світлонепроникній касеті з камери. — Ні? Тоді йдіть зі мною і все побачите. Покажу вам свою фотолабораторію й усе обладнання.

— Хмара повертається, — сповістила Гелена, по-журавлиному зігнувши шию, щоб подивитися на небо, а чоловіки тим часом зникли у лабораторії. — Що скажете?

— Гадаю, трохи можна.

Вони повернули малий човник до човнярні й витягли звідти більший, достатньо місткий для двох гребців і дитини. Рита сіла трохи незграбно. Човен розхитався, і їй треба було відновити рівновагу. Гелена ступила легко. Човен заледве хитнувся, і перш ніж вона встигла обернутися, щоб посадити дівчинку, мала вже була тут, поряд із нею, самостійно залізши просто з берега, ніби нічого надзвичайного для неї в цьому немає.

Вони вмостилися — дитина на пасажирському сидінні, потім Гелена, а за нею Рита. Щойно човен підхопила течія, лікарка помітила, з якою надзвичайною силою веслує місіс Вон.

— Амеліє! Та сідай уже! — зі сміхом вигукнула Гелена. — Вона хоче тільки стояти. Якщо так піде далі, нам доведеться придбати їй плоскодонку або гондолу!

Дівчинка стояла з піднятою головою та напруженою спиною, вдивляючись уперед, але через погану погоду нікого, крім них, на річці не було. Тож коли вона раптово опустилася на сидіння, Рита відчула всю гостроту її розчарування.

— Що мала там виглядає? — поцікавилася вголос.

Гелена знизала плечима.

— Ріка їй завжди цікава. Вона б тут цілими днями стирчала, якби можна було. У її віці я була така сама. Це у нас у крові.

Насправді Гелена не відповіла на її питання, але не через бажання ухилитися від відповіді. Адже, попри те, що жінка очей не зводила з дитини, вона її не бачила. Натомість бачила Амелію, свою Амелію, бо саме її і потрібно було їй бачити. Але справа не тільки у цьому. Дивлячись на цю дитину, Рита сама відчувала стійке бажання взяти її на руки і приголубити. Це інстинктивне бажання не давало їй спокою, тож вона й намагалася перебити його світською бесідою.

— Досі нічого невідомо про те, де дівчинка перебувала увесь цей час?

— Вона повернулася. Це все, що мені важливо.

Рита спробувала зайти з іншого боку.

— А про викрадачів нічого не чути?

— Нічогісінько.

— А як замки на вікнах? Ви тепер почуваєтеся безпечніше?

— Мені все одно здається, що хтось стежить за нами.

— Пам'ятаєте чоловіка, про якого я розповідала? Того, що допитувався у мене, чи вона говорить і що сказав лікар?

— Ви з ним більше не зустрічалися?

— Ні. Але його надзвичайна зацікавленість у тому, чи повернеться до неї за пів року голос, підказує мені, що коли це станеться, варто чекати його появи.

— У час літнього сонцестояння.

— Так. Розкажіть мені про дівчину, яка раніше няньчила Амелію… Що з нею сталося?

— Рубі дуже зраділа, що Амелія повернулася. Вона так довго не могла знайти роботу через зловмисний поголос.

— Казали, що Рубі замішана у викраденні. Вона ж тоді покинула будинок?

— Так, але…

Гелена відпочивала від веслування, а Рита вже втомилася і захекалася, тож вони дозволили човну дрейфувати потоком; Гелена лише трохи коригувала його курс.

— Рубі була найкращою з нянь. Вона почала працювати у нас, коли їй виповнилося шістнадцять. У неї було багато братів і сестер, тож дівчина вміла вправлятись із малюками. Та й Амелію вона любила. Треба було бачити їх разом.

— То чому ж її не було біля неї у ніч викрадення?

— Вона так і не змогла це пояснити. Тому люди й подумали, що Рубі до цього причетна. Але це дурня. Я вірю, що Рубі не скривдила б Амелію.

— У неї був залицяльник?

— Тоді — ні. Та Рубі, як більшість дівчат у її віці, мріяла про кохання. Про те, як зустріне гарного парубка, він до неї залицятиметься, вона вийде за нього заміж і створить власну сім'ю. Але до того було ще далеко. Їй цього кортіло, вона, як будь-яка розумна дівчина, відкладала гроші на майбутнє, але тоді з нею нічого такого не відбувалося.

— Може, то був таємний залицяльник? Такий собі джиґун, про якого вона не хотіла вам розповідати?

— Рубі не з таких.

— Розкажіть мені, як це сталося.

Рита слухала оповідь Гелени про ніч викрадення. Вона нервувала, повертаючись у спогадах до тих подій; часто робила паузи — щоб перевірити, чи на місці дитина, здогадалася Рита, — і коли поверталася до історії, то голос її ставав спокійнішим і впевненішим від присутності дівчинки, що несподівано повернулася нізвідки.

Коли Гелена дійшла до моменту повернення Рубі, лікарка урвала її.

— Тож вона повернулась із саду? І як пояснила свою відсутність?

— Сказала, що ходила гуляти. Поліцейські повели її до кабінету Ентоні й допитували декілька годин. Навіщо гуляла в такий мороз та ще й уночі? Навіщо виходила з дому, знаючи, що поблизу таборують річкові цигани?

1 ... 66 67 68 ... 116
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Там, у темній річці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Там, у темній річці"