Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

ГЛАВА 14

– Зараз ви розділитеся по парах, – промовив Ербін. – Енній, знову ж таки, може або просто поспостерігати, або закріпити свої навички з кимось із родичів новообернених.

Я мало не хмикнула. Вибору як такого у демоніта не було. Під «родичами» малися на увазі Асдус і Міль. А останній досі кидає на Еннія неприязні погляди. Втім, як і сам демоніт на вампіра.

Я ж, поки мене примусово не поставили в пару з «родичем», оглянула присутніх. Вибір для мене був очевидним. Якщо не можна взяти в партнери Еннія, то єдина нормальна тут особа – Кріспіна. До того ж ми з нею десь на рівних – пасемо задніх перед рештою в плані читання думок.

Не чекаючи, поки хтось перехопить мого партнера, я підвелася на ноги. Щоправда, ледь не заплуталася у подолі сукні і не впала на радість всім присутнім. Але, дякувати Світлому богу, втрималася і пошкандибала на здерев’янілих після незручної пози ногах до дівчини, яка сиділа трохи віддалік від усіх.

– Будеш моїм партнером? – з найдоброзичливішою посмішкою запитала в неї.

– Так, – стримано відповіла вона.

Важко було зрозуміти, рада цьому чи ні. Але, принаймні, ворожості не виявила. Це вже непогано. І я всілася поруч із нею.

Інші теж розбивалися по парах. Причому білява особина неприємним верескливим голосом звернулася до Ербіна:

– А можна мені в пару з Кадором?

– Ні, – відрізав наставник, але зійшов до сухуватого пояснення: – Якщо виключити Еннія, вас шестеро. Тому хтось залишиться без пари. – Сідай у пару з Агелою.

Обидві дівчини скривилися. Схоже, вони страждали на однакову проблему: неприйняття конкуренції. І тому інші жінки не викликали у них особливої ​​симпатії. Але наказу наставника суперечити не посміли та невдовзі вже сиділи поруч. Щоправда, з такими кислими фізіономіями, наче їх змусили жабу поцілувати.

У Гая та Цінана подібних проблем не виникло. Треба так треба. Хоча виглядали вони поряд трохи комічно. Величезний, кремезний Цінан з грубуватим обличчям, наче витесаним з каменю, і витончений, навіть тендітний Гай. Цікаво, як би вони виглядали в бійці? Ой, схоже, я стаю занадто кровожерливою!

Коли ми всі, нарешті, визначилися з партнерами і знову прийняли потрібні пози, цього разу віч-на-віч з партнерами, Ербін промовив:

– Один з вас нехай повністю відкриє розум напарникові. Цього разу не намагайтеся ставити бар’єри. Уявіть, що ваша голова – відкритий простір, позбавлений перешкод. І водночас думайте про що завгодно. Створюйте якийсь яскравий образ.

Ось з цим я без проблем впораюся! – промайнула саркастична думка. Таким відкритим простором мою бідолашну голову і так сприймають усі, кому не ліньки.

– Другий партнер нехай уявить, наче долає невидиму перешкоду, що відокремлює один розум від іншого, і постарається налаштуватися на потрібну хвилю. Тут також дуже допоможе ваша уява. Створіть у голові образ, з яким ви асоціюєте партнера, і межу між вашими розумами, яку долаєте.

Що ж, з уявою в мене ніколи проблем не було. Швидше, навпаки, вона мені ці проблеми й доставляла. Тож завдання саме для мене!

– Хто першим спробує читати думки? – запитала я у Кріспіни пошепки.

– Краще ти, – невпевнено відповіла вона.

Схоже, ця дівчина аж надто невпевнена в собі. Цікаво, який вампірюга вирішив наділити даром крові таку непристосовану до життя істоту? Хоча, може, і мене Чорний Лорд вважав такою самою. Остання думка не порадувала.

– Я так я, – не стала сперечатися.

– Почали! – дав команду Ербін.

І ми з Кріспіною почали витріщатися одна на одну. Тривало це неподобство кілька хвилин. Але, як не намагалася, я так і не змогла проникнути в розум партнерки. Хоча чого тільки не уявляла! І те, що Кріспіна повністю створена зі скла, а я їй голову розбиваю ціпком. І що вона – будинок з дверима на засуві, а я цей самий засув відпираю. І що вона рослина, оточена бур’янами, котрі треба вирвати, щоб пробратися до неї. Марно!

Що ж я не так роблю?

– Ну в тебе і хвора уява! – натомість прокоментував мої дії Міль, нахабно спостерігаючи за процесом.

– Та пішов ти! – огризнулася я. А потім м’яко звернулася до Кріспіни: – А ти розум відкрила?

– Начебто так, – вона знизала плечима.

– А коли відкривала розум, що собі уявляла?

– Просто порожню кімнату.

– Ех... Гаразд, спробую ще так…

Я знову зосередилася і уявила, як буквально матеріалізуюсь у цій порожній кімнаті, ніби виникаючи з повітря. Простір довкола трохи заколихався, наче пішов брижами. Боячись зарано радіти, я подвоїла зусилля. Дозволила цим хвилям, що йшли від мого розуму, розповзтися далі по порожній кімнаті. Але нічого прочитати все одно не змогла.

Міль найбезцеремоннішим чином заіржав.

– Якщо не вмієте поводитися як слід, вам краще піти з заняття, – перебив його сміх холодний голос Ербіна.

Кадор замовк, але все одно уїдливо шкірився.

– Як гадаєш, у чому проблема, Тею? – звернувся до мене наставник.