Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

Я взяв сумку й відкрив її, щоб знайти м’яке плюшеве ведмедика з маленькою ковдрою. На ковдрі були вишиті слова «Любов і надія».

— Для дитини, — сказала Лаура. Щоб ти завжди пам'ятав, як сильно ми тебе любимо.

Я міцно обняв її, відчуваючи глибоку вдячність.

— Дякую, Лаура. Скрізь. Ти найкращий друг, якого можна побажати.

Попрощавшись із Лаурою, я стояв у під’їзді свого будинку, відчуваючи глибокий спокій. Я знав, що за підтримки моїх друзів і родини я зможу протистояти будь-якому.

Я пішла до своєї кімнати, глибоко вдихнувши, я стояла на місці, щоб розчесатися.

Ніч була тиха, і в моїй кімнаті панувала майже абсолютна тиша. Це був день, сповнений емоцій, і я був виснажений. Я вмостився на своєму ліжку, тримаючи маленьку м’яку тварину, яку мені подарувала Лаура. Я заплющив очі, дозволяючи втомі повільно занурити мене в сон.

Раптом я почув легкий тріск. Я відкрив очі, відчувши присутність у кімнаті. Перш ніж я встиг зреагувати, я побачив, як до мого ліжка непомітно рушила тінь. Моє серце почало прискорено битися, але щойно очі звикли до темряви, я впізнав постать Алехандро.

-Олександр? — прошепотів я, здивований і розгублений. що ти тут робиш

Він наблизився, його обличчя ледь освітлювалося місячним світлом, що пробивалося крізь вікно. У його виразі була суміш рішучості та вразливості, від якої у мене перехопило подих.

«Валерія, я знаю, що я повинен поважати твоє рішення, але я не можу піти, не сказавши тобі цього», — наполегливо прошепотів він, сідаючи на край мого ліжка. Я не можу продовжувати жити в цій брехні. Мені потрібно, щоб ти знав правду.

Я сів, спершись на лікті, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Алехандро, ти не можеш тут бути. Ви вже одружений чоловік. «У вас є обов’язки й обіцянки, які ви повинні виконати», — нагадав я йому, хоча моє серце калатало, бачачи його так близько.

Алехандро пильно подивився на мене, його очі сяяли в темряві.

— Валерія, мій шлюб — фарс. Я одружився, бо мене мама змусила, але я не люблю ту жінку. Я ніколи не буду. Ти єдиний, кого я люблю, і я не можу йти далі, не борючись за нас.

Я відчув сплеск суперечливих емоцій. Частина мене хотіла йому вірити, але інша частина знала, що ситуація набагато складніша.

— Алехандро, навіть якщо це правда, ми не можемо далі зустрічатися. «Це несправедливо по відношенню до будь-кого з нас, тим більше до вашої дружини», — сказав я, намагаючись зберігати спокій.

Він підійшов ближче, взявши мої руки у свої.

— Валерія, я не можу без тебе. Я знаю, що робив помилки, але хочу виправитися. Я хочу бути з тобою, але назавжди. Я не можу втратити тебе.

Я подивилася в його очі, сповнені відчаю та любові. Було важко встояти перед його словами, але він знав, що повинен бути сильним.

— Алехандро, ти повинен розуміти, що це стосується не лише нас. Залучено багато людей, і ми повинні діяти правильно з усіма. Ми не можемо так ображати один одного.

Його руки трохи тремтіли, коли він міцніше стиснув мої.

— Валерія, я готовий зробити все, що потрібно. Я хочу залишити свою дружину, дати тій божевільній жінці розлучення і почати життя з тобою. Я знаю, що це буде нелегко, але я готовий боротися за вас, за нас, за наше майбутнє.

Сльози почали котитися по моїх щоках. Вона не могла заперечувати, що кохала його, але вона також знала, що ця ситуація вимагає не тільки любові.

—Алехандро, якщо ти справді хочеш бути зі мною, ти повинен показати це діями, а не тільки словами. Вам потрібно вирішити свої проблеми, перш ніж ми навіть подумаємо про те, щоб бути разом. Я не можу дозволити цьому хаосу вплинути на все, у вас є лише кілька тижнів, ви не можете розлучитися, вони вам не дозволять.

Алехандро кивнув, його очі були сповнені рішучості й болю.

— Я зроблю все, що потрібно, Валерію. Мені просто потрібно, щоб ти дав мені шанс показати тобі, що я серйозно.

Я замовк на мить, відчуваючи тяжкість його слів і глибину його почуттів. Нарешті я глибоко вдихнув і повільно кивнув.

— Усе гаразд, Алехандро. Але поки ти все не зрозумієш, нам потрібно триматися на відстані. Я не хочу ще більше ускладнювати наше життя. Якщо ми справді любимо одне одного, ми знайдемо спосіб бути разом, але це має бути правильний шлях.

Алехандро подивився на мене з вдячністю та новою надією.

— Буду, Валерія. Я тобі обіцяю. Я вас не підведу.

Він повільно підвівся, а перед тим, як піти, нахилився до мене й ніжно поцілував моє чоло.

«Ми втечемо разом, бачиш, так, я вже пояснив твоїм батькам, що ми всі поїдемо за два дні, я придумав план, який, сподіваюся, спрацює», — каже він мені.

Я дивлюся вгору здивовано.

-О справді? — питає він мене.

«Так, з любові я брешу своїм батькам, тільки тому, що вони не знайшли доказів, щоб показати їм, що ти живеш в особняку, тому ти їм не подобаєшся, але я буду боротися за тебе», — каже він мені .

Я подивилася йому в очі, і, до біса, я думала лише про те, щоб поцілувати його, і я так сильно хочу його, що не можу протистояти цьому.

Алехандро зробив крок уперед, і я, недовго думаючи, потягнув його до себе. Його губи зустрілися з моїми у відчайдушному поцілунку, сповненому пристрасті та придушеної туги. Усе, що ми так довго тримали всередині, в ту мить випливло на поверхню.

«Доторкайтеся до мене повільно, я благаю вас, і якщо ви займаєтеся зі мною коханням, я хочу, щоб ви робили це спокійно», — сказала я йому, зітхаючи.

— Звичайно, — додав він.

Його руки пробігли по моїй спині, посилаючи тремтіння по моєму тілу, коли ми поглибили поцілунок. Я відчула, як його пальці злегка тремтять, коли він розстібнув мені блузку. З кожним ґудзиком бажання зростало, і мої руки почали досліджувати його тіло, ковзаючи під його сорочкою, відчуваючи тепло його шкіри.