Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

Тільки опинившись поруч із Тешебом, вона зрозуміла, якими жалюгідними й безпорадними виглядають її потуги почати нове життя. 

Дуже дурне рішення – вийти заміж за Макса тільки тому, що цього хочуть обидві родини –  і її, і його.

Навіть, якщо вони з Тешебом розлучаться навіки, принизливо шукати розраду в обіймах іншого чоловіка, прекрасно усвідомлюючи, що після цього стане ще гірше.

–  Не було?  Я бачив, як ви цілувалися! – ліниво сказав Тешеб.

– Бачив? І тобі це не сподобалося?

–  Не сподобалось. 

Гайя ковзнула вгору, до його обличчя.

– Коли я думаю про те, як ти цілуєш інших жінок, то теж задихаюся від злості, – прошепотіла вона йому в губи, – розумію, що не маю права ревнувати, та все одно – ревную.

– Після того, як ти стала моєю, я не цілував інших жінок. 

– А я намагалася... З Максом... Знаєш, ми давно знайомі, – сказала Гайя, згадуючи вечір їхньої першої зустрічі: спекотні танці, вогні карнавалу, музика, кокосово-горілчаний аромат бразильської ночі, відверте вбрання, яке виблискувало наче зорі, а то й зовсім голі тіла,   сексуальність напоказ… І Макс тоді дивився на неї захопленими очима і говорив, говорив...

– Але в мене нічого не вийшло! І в нього теж. Він не хотів без мого бажання. А я уявила, як він цілуватиме мене, і ледь не померла від огиди... Нічого йому не дозволила... – вона піднялася на лікті, обводячи долонею рельєф могутньої мускулатури Тешеба, –  Чесне слово, нічого не було! 

– Тобі  не треба  виправдовуватися або переконувати….

– А якби я з ним переспала, це б змінило твоє ставлення до мене? – запитала Гайя.

– Ні, –  коротко відповів Тешеб і замовк.

Гайя сердито насупилася. Помовчати вони б могли в будь-якому іншому місці. Навіщо заради цього було вирушати в таке далеке минуле!

– Я не розумію, Тешебе! Хотів поговорити, а тепер мовчиш.

–  Мабуть, ти права! Я й  справді поспішив  забрати   тебе від  бразильця...

– То  так!  –  Гайя затиснула йому рот долонею. –  Якщо ти не бажаєш говорити, то я сама скажу! Ти дістав мене, зрозуміло! Про що ти думав, коли підпустив мене до себе так близько? Ти знав, що мені буде боляче, важко... Я осліпла, Тешебе, я готова була стати однією з твоїх коханок, аби тільки залишатися поруч, мати можливість торкатися до тебе! Але раптом розум повернувся, і я усвідомила:  ні, однією з твоїх жінок я нізащо не стану! Так, ти мені цього ще не пропонував, але я заздалегідь попереджаю, що не погоджуся на таке! Ти потрібен мені весь: повністю і безроздільно! Якщо інакше, то я негайно поїду звідси і вийду заміж!  Завтра ж! А сьогодні пересплю з Максом. На зло тобі!

Гайя схопилася, зірвала з себе одяг і стрілою кинулася в океанські хвилі. Їй хотілося остудити і душу, і тіло.

Тешеб кинувся за нею. Він розумів, що поводиться неправильно, по-дурному, але поруч із цією дівчинкою весь його розум, уся його байдужість кудись випаровувалася.  Він усе ще боявся зізнатися сам собі, що кохає її  –  кохає до нестями, до нестями і готовий на все,  тільки б  вона залишилася  поряд з ним.

Тешеб  наздогнав її під у воді й схопив в обійми. Гайя почала чинити опір, але більше для вигляду. 

Вони поцілувалися і пішли під воду, продовжуючи цілуватися вже в темно-синій, сонячній глибині.  

Небачені риби з величезними зубастими щелепами і виряченими очима злякано металися від них у різні боки.

Коли виринули, Тешеб сказав:

– Поїдеш зі мною в Ріведу? Прямо зараз...

–  А, може, краще, за край світу? – пробурмотіла Гайя, все ще тремтячи від його поцілунків.

– Куди захочеш, але трохи пізніше. Завтра в Ріведі  відбудеться свято.

–  Свято! Я забула зовсім.

– Так поїдеш? 

Вони лежали на піску, у прибережних хвилях, продовжуючи тихенько пестити одне одного,  бо знали: її спокій ніхто не потривожить.

–  Поїду, якщо відповісти на  одне питання...

–  Яке?

– Нам так добре разом… Хіба це не кохання, Тешебе? Я не вірю, що ти цілуєш мене так палко й ніжно, не відчуваючи жодних почуттів! – голос її знову почав тремтіти, а в широко розкритих очах стояли сльози.

–  Ти ставиш  правильне питання, але я не можу на нього  відповісти... – він тихенько цілував солоні від сліз губи, готовий будь-якої миті зупинитися, якщо дівчинку знову накриє істерика. 

Тешеб не хотів, щоб вона дізналася зараз, наскільки пече  його бажання постійності, любові  і повільної  вічності з однією-єдиною, і неважливо де: тут, на землі чи в якомусь іншому світі. 

Стародавнє кохання давно забулося, і у Тешеба не залишилося сумнівів: ні до кого так не прив'язувався він за останні століття, як до цієї навіженої, маленької відьми, обраної ним за обрядом  травневих вогнів.