Читати книгу - "Капкан кохання, Світлана Литвиненко"

  Після вечері Амір, Адам та Тамара зручно вмостилися у затишній вітальні, де за чашкою ароматного чаю продовжили обговорення наболілої теми — ситуації на фермі.

- Та цих вовків узагалі всіх перестріляти варто, — обурено сказала Тамара. — Скоро вже й місцевістю ходити буде небезпечно, не те що худобу пасти! Загроза не тільки для тварин, а й для людей!

- Їх не можна повністю знищувати, — спокійно заперечив Амір. — Потрібно тримати баланс і контролювати їхню кількість. Адже ці хижаки теж відіграють важливу роль. Вони — санітари лісу, очищають його від хворих і слабких тварин.

- Ну ти й розсмішив! — Адам, не втримавшись, голосно засміявся, щиро здивований такими словами.

- Бачу, брате, ти взагалі нічого про тварин не знаєш. А варто було б поцікавитися, — Амір відпив чай. — Коли почнете керувати фермою, ще багато нового для себе відкриєте.

- Але чому власник заповідника допустив такий безлад? — Адам насупився, намагаючись надати обличчю серйозності. — Він же зобов'язаний найняти спеціалістів, дбати про довкілля. Чому він цього не робить?

- Раніше Олександр Федорович думав тільки про себе, поводився безвідповідально. Але зараз переглянув своє ставлення. Тож будемо сподіватися, що найближчим часом ситуація зміниться, — Амір загадково посміхнувся, хоча ніхто особливо не звернув на це уваги. — Це така людина, яку треба підштовхувати до правильних рішень. Але досить про нього. - Краще скажи, Тамаро, ти не передумала? Готова взяти на себе відповідальність за керування фермою?

- Ні, не передумала,- впевнено відповіла Тамара.- Я нікого не підведу. От побачите. Адам, я і тебе буду активно залучати до цього.

- Зайчику, котику, сонечко… Допомагатиму, але зовсім трохи. Бо ж мушу працювати над своїм винаходом, — відповів Адам, підсідаючи ближче до своєї нареченої. — От навіть подумав створити якийсь пристрій для фермерів, щоб полегшити їм працю. Наприклад, відлякувач для хижаків. Увімкнув — і хижаки бояться наближатися до ферми. А ще можна зробити щось на зразок електрошокера, який люди носитимуть із собою для захисту від нападу вовків. Зараз же продають пристрої для захисту від собак, тож чому б не вдосконалити їх для боротьби з вовками?

- А що, ідея гарна. Я з радістю тебе підтримаю і навіть готовий профінансувати твій проєкт, — Амір уперше відчув справжню гордість за брата й бажання допомогти йому. — Бажаю тобі тільки успіху. А взагалі не хвилюйтеся, я завжди буду на зв’язку й приїду на допомогу, якщо знадобиться.

- Я така рада це чути й бачити, як мило ви всі тут спілкуєтеся, — до вітальні увійшла Ольга Григорівна. — Це щастя, що ви в мене є. Хоч я й пізно це зрозуміла. Тепер каюся і ще раз прошу вибачення, насамперед у тебе, Аміре.

- Не треба знову повертатися до цієї теми й по сто разів просити вибачення. Я на вас не ображаюся, — Амір підвівся, підійшов до матері й обійняв її. — Я забув усе погане.

- Дякую тобі, синку. Ти хоч і вибачив мені, але я сама собі, мабуть, ніколи не пробачу. Була поганою матір'ю — ось і все. Кажуть, це добре, коли каяття приходить, навіть якщо пізно. Добре, що рано чи пізно усвідомлюєш свої помилки. Але час втрачено, і минулого не повернути. Якби можна було все повернути назад, у першу чергу я б думала про своїх дітей, синів, — Ольга Григорівна сіла на диван поруч зі своїми дітьми. — Тому моя вам порада: коли станете батьками, на першому місці завжди мають бути інтереси ваших дітей, а вже потім — особисті. Бо ніхто не подбає про них краще, ніж люблячі батьки. Ваш обов'язок, як батьків — це турбота, підтримка, любов і розуміння.

- Дякую вам за пораду, хрещена. Золоті слова, — сказала Тамара. — Я вже мрію якнайшвидше вийти заміж за вашого сина і народити первістка, спадкоємця. Хочу першою подарувати вам онука. Хоча, мабуть, Леся випередить мене.

- Не варто загадувати наперед, — відповів Амір, відчуваючи, як важко приховувати правду від рідних. — Я піду, бо Леся мене вже зачекалася. Але насамкінець хочу сказати, що я дуже щасливий мати таку родину, як ви. Щасливий, що ви в мене є. Люблю кожного з вас. А зараз — на добраніч.

- І тобі на добраніч, — відповів Адам.

  Амір потиснув братові руку, поцілував у щоку Тамару та матір. Його дитяча мрія здійснилася. Мати й брат люблять його, цінують. Він досягнув свого і відтепер буде це берегти.

  Пізніше він довіриться їм і розповість правду про те, де насправді живе й чим займається. А от про те, що Леся — його фіктивна дружина, звичайно ж, мовчатиме. Бо зовсім скоро цей статус зміниться. Не буде більше жодної фіктивності. Леся любитиме його. Обов'язково любитиме.

  Він знав: щойно зайде до їхньої кімнати, вона прикинеться, що спить. Так вона уникне розмови, сховається від нього, втече у свій вигаданий сон, аби тільки не дивитися йому в очі. Що ж… Він не наполягатиме. Тихо роздягнеться, ляже поруч, не торкнеться її — хоча так сильно цього хотів би.

  Хотів би, щоб усе було по-іншому. Хотів би, щоб вона зустріла його погляд, усміхнулася, сама почала розмову. Хотів би розповісти їй усе, що крутиться в голові останнім часом, поділитися тривогами, сумнівами, планами. Запитати її про дитинство, про те, якою вона була маленькою. Чи любила дивитися на зорі? Чи вірила в казки? Про що мріє тепер, коли вже доросла? Чого боїться, чого прагне? Він хотів знати про неї все, до найменшої дрібниці.

  А ще... ще сильніше він хотів відчути, як вона сама притискається до нього, кладучи голову на плече, пестить долонею його груди, ковзає пальчиками по шкірі так, ніби вивчає його напам'ять. Йому марилося, як вона згорає від бажання, вигинається під ним, з її вуст злітає тихий, солодкий стогін, а між поцілунками вона шепоче, що кохає його... Що хоче бути з ним назавжди. Що він для неї — все. Але сьогодні він цього точно не почує...

  На другий день Леся прокинулася раніше за Аміра. На годиннику показувало п'яту ранку, а Амір зазвичай вставав о шостій. Леся якомога тихіше піднялася з ліжка, одяглася, вийшла з кімнати, а потім і з будинку. Їй необхідно було підготуватися: знайти фарбу, мастило, хоч щось, що могло б зіпсувати вовну, бо вже увечері вона знову зробить спробу. Ну, а якщо раптом і не вийде, то завтра залишиться останній день.