Читати книгу - "Капкан кохання, Світлана Литвиненко"

  Вона нервувала. Внутрішній голос підказував залишити цей задум й довіритися Амірові. Він же обіцяв усе владнати. Але доводи розуму не дозволяли їй прислухатися до серця. Знову й знову виникало це запитання: а що, власне, може зробити Амір? Так, у нього є гроші, вплив, але чи цього достатньо? Що він реально зможе? Нічого конкретного на думку не спадало, і Леся вкотре переконувалася, що чинить правильно.

  Опинившись на задньому подвір'ї, Леся помітила робітників, які вже поралися біля худоби, розносили корм і готувалися гнати овець на пасовище.

- Доброго ранку, пані, — привітався Павло Степанович. — Не спиться вам у таку рань?

- Доброго ранку, — відповіла взаємно. — Не спиться... От і вирішила Марічку провідати, погодувати. Можна?

- А чого ж не можна. Тварина до вас звикла, їй буде приємно, що ви прийшли. І сумуватиме вона за вами, коли ви поїдете, як і я, — сказав Павло Степанович щиро.

- Я теж буду за вами сумувати.

- То чекаємо вас у гості. Не забувайте нас. А за Марічку не хвилюйтеся, я не залишу її без нагляду.

- Дякую вам, — тільки й мовила Леся, думаючи про те, що вже ніколи сюди не повернеться й більше нікого з них не побачить.

  Вона зайшла до конюшні. Як тільки переступила поріг, Марічка насторожено підвела голову, розправила вуха. А коли впізнала господиню, радісно заіржала, голосно і протяжно, підняла голову ще вище та кілька разів вдарила копитом по підлозі. Хвіст енергійно махнув убік, а темні очі світилися живим блиском. Марічка легенько притулилася мордою до плеча Лесі, заплющуючи очі від задоволення, коли та погладила її. Леся усміхнулася й узяла щітку. Повільно, з любов'ю почала розчісувати довгу шовковисту гриву, в яку вплуталося трохи соломи.

- Марічко... — пошепки сказала вона. — Я теж сумуватиму за тобою.

  Думки роїлися в голові. Хай вона й навчилася їздити верхи лише заради порятунку, але тепер вона має досвід верхової їзди і їй це сподобалося. Можливо, коли все налагодиться, коли добре влаштується в Німеччині, купить собі коня і кататиметься по мальовничих місцинах. Марта тоді теж буде з нею — сестричка точно буде в захваті. Та це потім. А зараз… зараз потрібно зробити те, що запланувала.

- Бачу, ти мені зовсім не довіряєш, — почула вона позаду голос Аміра.— Вирішила все ж таки відновити спробу? Прокинулася ні світ ні зоря, щоб почати підготовку?

  Леся повільно обернулася, відчуваючи, як усередині все стиснулося від несподіванки.

- Ти занадто пронизливий, — сказала вона, спробувавши зберегти спокій. — Прошу, не заважай мені.

- Леся, послухай... — Амір зробив крок до неї, і тепер між ними залишалося всього кілька сантиметрів. - Я вже подбав про те, щоб Тимофій Васильович зазнав збитків. Забрав у нього всі можливості, які сам йому і дав. Сьогодні він точно про це дізнається... буде лютувати…

- Що…

- Не перебивай, будь ласка, дослухай до кінця. Я направив Бориса до Берліна. Він уже поруч із твоєю родиною. Подбає про їхню безпеку. Повір, усе буде добре,- він говорив спокійно, впевнено, прямо.

- Ти справді все це зробив? — її голос тремтів, а в грудях щось стиснулося так боляче, що аж забракло повітря. — Амір... ти зараз не жартуєш?

- Абсолютно серйозно, — його рука легко торкнулася її плеча, ніби хотів заспокоїти, передати частинку своєї впевненості. — Тому прошу тебе, залиш усі ці плани. Заспокойся. І повір мені... все буде добре.

- А Борис точно впорається? — спитала вона тихо, не вірячи до кінця. — Мій дід... він же найняв справжніх бандитів...

- На всіх є управа, повір. Борис — найкращий із тих, кому я можу довірити найдорожче, — Амір зловив її погляд і більше не відпускав. І Леся, сама того не помітивши, почала розчинятися в його очах, де жевріла така спокійна, надійна сила.

- Дякую тобі... — сказала вона й зробила те, про що досі боялася навіть подумати. Кинулася до нього, обійняла міцно, притулилася щокою до його грудей. Відчула, як під долонями напружилися його м’язи, як він глибоко вдихнув, стискаючи її у відповідь.

  Сльози гарячими струмками побігли по щоках, залишаючи вологі сліди на його футболці.

  Амір навіть трохи розгубився від такої реакції з її боку. Він обійняв її обережно, ніжно, провів рукою по її спині, повільно погладжуючи, ніби заспокоював, проганяючи її тривоги дотиками. Відчув, яка вона маленька й тендітна в його руках. Як сильно тремтить. Як потребує його захисту.

  І вперше за довгий час зрозумів, що не просто хоче оберігати її... хоче бути для неї всім.