Читати книгу - "Капкан кохання, Світлана Литвиненко"

   Вони стояли обійнявшись хвилин п'ять, поки Леся нарешті не опанувала себе, й розум узяв верх над емоціями. Відступила на крок і витерла очі.

- Вибач, — сказала пошепки, відчуваючи незручність через свої аж надто бурхливі емоції.

- Мені насправді, приємні твої обійми. І добре, що ми нарешті зрозуміли одне одного, — Амір хотів обійняти її ще раз, але стримався. — А зараз ходімо снідати.

- Пішли, — кивнула вона. — І дякую тобі ще раз.

- Будь ласка, — відповів Амір і взяв її за руку. На його здивування, Леся не висмикнула її й вони тримаючись за руки, разом попрямували до будинку.

  Сніданок уже чекав на столі, а Ольга Григорівна, Адам і Тамара сиділи за ним.

- Зранку вирішили прогулятися? — поцікавилася Тамара, поглянувши на Лесю, і, не дочекавшись відповіді, додала: — А я вже біжу. Павло Степанович обіцяв провести мене фермою. Переймаю керування на себе. Це така відповідальність! А ще ж треба до весілля готуватися.

- Кохана, не хвилюйся так. Я з тобою, — Адам теж підвівся з-за столу. — Мабуть, разом із Тамарою зроблю обхід ферми. Хоча маю й інші справи, але годинки дві точно знайду. Поцікавлюся, як там усе.

- Правильно робиш, брате. Чоловік має бути в курсі всіх справ, — підтримав Амір і допоміг Лесі сісти. — Якщо будуть якісь питання, звертайтеся. Може, я щось не зовсім зрозуміло пояснив, то готовий усе повторити й показати. Сьогодні та завтра ще маю трохи часу.

- Гаразд, — видихнула Тамара. — Якщо щось виникне непередбачуване, одразу до тебе. А зараз смачного вам! Котику, ходімо, на нас чекають тваринки.

- Йду…

- Мило та любо подивиться,- сказала задоволено Ольга Григорівна,- щастя для матері бачити дітей щасливими. Ви снідайте, снідайте. Ви ж на весілля Адама та Тамари приїдете? Через місяць плануємо.

- Звичайно, мамо, що приїдемо, — Амір відпив кави й повторив для переконливості: — Приїдемо.

  Леся добре розуміла, чому в її чоловіка змінився вираз обличчя. Він відповідав невпевнено. Так, на весілля брата він приїде, але без неї. І як тоді пояснить родині, чому приїхав сам? Доведеться або зізнатися в усьому, або просто сказати, що вони розлучилися, і на тому все. Але це вже точно не її клопіт. Хай виправдовується, як хоче. Вона йому, на жаль, не зможе допомогти, бо на той час буде вже за кордоном.

  Леся взяла ще один бутерброд і поринула в роздуми, зовсім не слухаючи розмову матері й сина. Думала про Аміра. Про те, як він пообіцяв допомогти розв'язати її проблеми. Вона повірила йому, зраділа, навіть обійняла. Звісно, не варто було цього робити, але стриматися не змогла. І тут її пронизав сумнів: а раптом Амір обманює й сказав це лише, щоб її заспокоїти? Ні, ні… він не брехатиме. Вона йому вірить.

- Леся, ти чуєш, що я кажу? — вдруге перепитала Ольга Григорівна.

- А? Що ви казали? Вибачте, задумалася…

- Мамо, викиньте цю ідею з голови, — невдоволено втрутився Амір.

- А про що ви? — уточнила Леся.

- Та кажу ж, що й вам варто було б відгуляти нормальне весілля! — повторила Ольга Григорівна. — Як це так: я, мати, й не була на весіллі свого сина? І твоїх рідних, Лесю, теж не було. Це не годиться…

- Ольго Григорівно, я ціную вашу турботу, але справді не варто. Наше весілля було таким, яким було…

  Та закінчити думку Лесі не вдалося — надворі почувся галас. Амір, Леся та Ольга Григорівна одночасно підвелися з-за столу й вибігли на подвір’я. І побачили як на подвір'я заїхав пікап, з якого вискочив Тимофій Васильович та щосили закричав:

- Де цей негідник?! Та я йому… Виходь! Поговоримо як чоловік із чоловіком! — Тимофій Васильович лютував так, що аж на шиї набрякли жили.

  На подвір'ї вже зібралися робітники, перекидаючись розгубленими поглядами. Підбіг Адам із Тамарою.

- Чим можу вам допомогти? — спокійно, хоч і з напругою в голосі, звернувся Адам до сусіда.

- Мені брат твій потрібен! Де він ховається? — гаркнув Тимофій Васильович і розлючено схопив Адама за куртку.

- Я тут, — рівно озвався Амір, підійшовши ближче. — Відпустіть мого брата. Вам потрібен я — ось я, перед вами. Готовий вислухати, але спершу пропоную заспокоїтися і відійти поговорити без свідків. Варто поводитися як цивілізовані люди.

- Цивілізовані?! — перекривив обличчя Тимофій Васильович відштовхуючи Адама. — Ти що, знущаєшся?! Ти ж порушив умови нашої домовленості! — він різко ткнув пальцем Амірові в груди, зловісно хмикнувши. — Награвся з нею, а тепер даєш задню?! Думав, що я проковтну таке? Та я тобі цього ніколи не пробачу!

- Я кохаю вашу онуку, — Амір стримано відповів, хоча відчув, як усередині закипає. — І роблю все можливе, щоб захистити її… Ще раз пропоную заспокоїтися і відійти. Нема чого влаштовувати сцену перед усіма.

- Ага, хвилюєшся за свою репутацію, — єхидно пирхнув Тимофій Васильович. — А я тебе наскрізь бачу! Але я так це не залишу, зрозумів? Забираю Лесю просто зараз!

- Я нікуди з тобою не піду, — твердо сказала Леся, рішуче підійшовши ближче. Вона дивилася дідові прямо в очі. — Я залишаюся з Аміром.

- Ого, яка смілива стала! — перекошено посміхнувся Тимофій Васильович, у його голосі забриніло щось небезпечне. — Забула, на що я здатен? То нагадати? Час настав! Тепер я покажу свою силу, і вже ніхто мене не зупинить! Чуєш, онучко? Наслідки будуть на твоїй совісті! І не смій потім благати про милосердя. Я буду безжальний! Ніякі сльози тобі не допоможуть!

- Годі тут погрожувати! — вигукнув Амір, ставши перед Лесею. — Попереджаю: у вас нічого не вийде. Відтепер Леся — під моєю охороною.

- Що тут коїться?! — нарешті отямилась від шоку Ольга Григорівна кинулася до гурту, обурення перекривало її голос. — Яке ти маєш право чіпати моїх дітей?! Хто ти такий, щоб погрожувати їм у моєму дворі?!

- А ти закрий свого рота, люба сусідонько! Не встромляй носа туди, куди не треба! — огризнувся Тимофій Васильович, блискаючи очима. — Леся, збирайся! Пішли зі мною! І швидко!