Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Це сталося випадково. Як більшість важливих речей.

У школі оголосили про новий гурток. Малювання. Я ніколи не вважав себе художником. Руки тремтіли, коли тримав олівець, і лінії були криві. Але щось у тому слові — малювання — зачепило мене. Може, спогади з дитинства, де мама розмальовувала мені казкових левів і зорі, коли я хворів. А може, просто хотілося спробувати.

На першому занятті пахло фарбами. Вчителька була тихою і терплячою. Вона не виправляла мої лінії — просто питала: "А що ти хочеш показати?"

Я не знав, але пробував. День за днем. Лінія за лінією.

І в один момент — о диво — рука перестала боятися. З’явились кольори. Історії. Сюжети. Малюнки, які не просто займали місце в альбомі, а говорили щось про мене, зсередини.

Удома мама тихо стежила за змінами. Вона бачила, як я затримувався над скетчами. Як горіли мої очі, коли я говорив про тіні й світло. Як я забував про телефон, коли брав до рук пензля.

— Ти щасливий, — сказала вона одного вечора. — А щастя завжди має слід. І твій — кольоровий.

Я усміхнувся. Бо в той момент зрозумів — малювання не просто стало хобі. Воно стало частиною мене. Мов тиха мова, якою можна сказати більше, ніж словами.

---