Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Зупинилася на краю галявини, сховавшись за деревом, оцінюючи ситуацію. 

Нейт бився відразу з двома воїнами. Осторонь, розкинувши руки, лежав ще один. Мертвий і обеззброєний. Судячи з усього, один з мечів в руках мого чоловіка зараз відбивав удари, ледь не іскри вилітали, належав цьому хлопцеві, другий - тому, на кого я натрапила. 

Ще троє, чекало осторонь, оголивши зброю. Високі і могутні, вони мало чим поступалися Нейту. Незнайомий одягу розшитий шкурами і прикрашений поблискуючими в світлі багаття фігурками з срібла або якогось іншого металу. Мабуть, захист від злих духів і магії. Навряд чи їм вони допоможуть.

Ці троє в бій не втручалися. Мабуть не хотіли заважати своїм друзям. Але якщо Нейт впорається з цією парою - то їх місце є кому зайняти. Всередині щось обірвалося, залишивши по собі порожнечу, що поступово заповнювалась гнівом. Самовпевнений... який же ти самовпевнений, Нейт Амора. Що б сталося, якби я зробила так, як ти велів? 

Магія сколихнулася разом з накатом гніву. Губи заворушилися, вимовляючи заклинання. Сила вливалася в кожне слово, кожен звук.

І знайшла ціль, прискоривши те, що відбувалося в рази, немов зірвалася з лука стріла. Гілка бука опустилася, завмерла, немов змія перед атакою і кинулася на найближчого до мене воїна. Чужинець закричав так, немов його живцем їли. І моя зброя щільно обвилася навколо тулуба чужака, притиснувши до стовбура дерева. Крик не вщухав, заважаючи зосередитися, і тут же друга гілка обвилася навколо його голови, затискаючи рот. Мичання менш дратує. 

Але мені вдалося посіяти паніку. Хоробрі воїни, які вкрили себе славою в боях, часто лякаються жінки з краплею магії в крові. Магія завжди лякає, тому що воїн зі сталлю в руках не здатний воювати з невидимим, з силою, яка як повітря, розлита в просторі. 

Бій завмер, чоловіки дивилася на тріпотячого невдаху. Навіть Нейт зашарив поглядом по кущах. 

А я вже шепотіла друге заклинання. Магія разом з силами текла струмком, вливаючись в слова, піднімаючи корені з-під землі. Голова злегка запаморочилась, а пальці заніміли, я навіть мимоволі зробила крок вперед, виступивши з-за дерева, тут же зустрівшись з потемнілим поглядом Нейта. Схоже моя поява розлютила його куди більше, ніж напад. Я навіть запнулась, і швидко закінчила заклинання, побоюючись, що воно не спрацює взагалі. Але побоювання виявилися марними. Коріння вирвалися назовні, хапаючи за ноги воїнів, застиглих в кількох кроках від мене. 

Я винувато посміхнулася чоловікові. Якщо ми обидва переживемо цей вечір - мене чекає дуже неприємна розмова. А поки, я знову зосередилася на коренях, а Нейт на своєму поєдинку. 

Чужинці істерично намагалися відбиватися, але в їх очах все виразніше читався жах. Коріння сповивали їм ноги і спроби відбитися від них простою зброєю - терпіли невдачі. Один з воїнів, що насідав на Нейта, почав відступати, озираючись то на мене, то на Амору, то на бранця бука. І правильно зваживши свої шанси, рвонув в кущі. З другим мій чоловік розправився так швидко, що я не встигла і збагнути, як це сталося. 

Ще один чужинець вирвався з пут мого заклинання і припустив слідом за товаришем, що втік. А той, що залишився спіткнувся і впав, а коріння тут же сповили його так, що з кокона виднівся тільки ніс і очі. 

Все? Це все?! Ми впоралися. Ноги ослабли, і я буквально звалилася на землю. З носа закапала кров, залишаючи майже чорні плями на зеленій траві. 

 - Ребекка! Чуєш мене? - Амора опинився поруч миттєво і так само безшумно, як завжди. 

 - Чую, - а ось голос у мене так і залишився воронячим каркання ще після запливу. - Дай трохи часу прийти в себе і потім можеш покарати мене... 

 - Обов'язково! З усією суворістю і відповідно проступку, - процідив мій чоловік, піднімаючи мене на руки. - Тільки в замок повернемося... 

 - А як же вони? - кивнула я на бранців. 

 - Твої чари як довго діють? До ранку протримаються? 

 - Думаю, що так, - насупившись, кивнула я. 

Найімовірніше, вони протримаються в рази довше. Але стверджувати це занадто самовпевнено. 

 - Тоді пришлю за ними загін. Їх доставлять в Північну межу для допиту. 

Краще б допитати їх відразу. Та й за ними могли повернутися чужинці, що втекли. І я прекрасно розуміла, що причиною нашого повернення в замок був мій стан. Але що сказати - таке рішення зараз було найрозумнішим.