Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

* * *

Алікс у своїй кімнаті хвилювалася не менше. Повернення Жана-Батіста, як усе, чого чекаєш довго та уявляєш собі тисячу разів, виявилося для неї несподіванкою, яка захопила її зненацька. Те, що Франсуаза зустрілася їй, коли вона збиралася йти з консульства «складати гербарій», було великим полегшенням. Так вона уникнула раптової зустрічі, всі складнощі якої уявляла собі дуже добре.

Отже, вона побачить Жана-Батіста трохи згодом. Думки в неї надто плуталися, щоб вона могла випрацьовувати якийсь план дій. Франсуаза все взяла на себе, Алікс залишилося привести себе в порядок. «Так, — казала собі дівчина, — так воно і є: мені треба лише привести себе в порядок». Франсуаза вийшла з кімнати. Алікс сіла до туалетного столику. І раптом її лишили всі сили.

Уся гордовита впевненість у власній красі, якої вона набула за цей рік, зникла. Їй здалося, що вона щоката, а шкіра в неї має колір редиски, а колір волосся — геть жахливий. Її врода відкрилася їй під поглядом Жана-Батіста, та ось тепер уся вона зникала саме тієї миті, коли треба було знов зустріти цей погляд. Алікс перебувала досі в солодкому переконанні мрії, котре давало їй підстави думати, що вона кохає, і її кохають теж. Зазвичай ці уявні зв’язки переплітаються з дійсними, підсилюють одні одних, і тоді можна покластися на цю канву, сплетену нарівно із мрій та дійсності, з химер та справжніх вчинків, з бажань та спогадів. А тут, через розлуку, коханню залишилося саме плетіння нематеріальної її частини — тонкої та барвистої, але такої, що може будь-якої миті розсипатися в пил, немов крильце метелика від доторку руки.

Франсуаза увійшла до кімнати Алікс, гадаючи, що та вже готова.

— Що з вами трапилося? — спитала вона її. — Покваптеся зібратися.

— Я не хочу.

— Та годі вже, що таке?

— Тут, дивіться, на крильці носа.

Франсуаза підійшла та прищурила очі.

— Чесне слово, я нічого не бачу.

— Дякую, Франсуазо, але брехати мені немає потреби. Тут великий прищ, я знаю, його видно.

А потім — рішуче:

— Я не хочу, щоб він мене бачив такою.

— Жан-Батіст з’явиться тут за хвилину. Гадаю, що достатньо буде подивитися на нього. Він прийде заради вас. Йому так важливо знати, що ви досі тут, що ви його чекаєте… Для цього, начебто, довгих приготувань не треба. Покажіться йому. Побачте його. Ви обоє переконаєтеся в ваших почуттях, а наступними днями будете бачитися довше.

— Ні, Франсуазо, цей прищ мене спотворює. Я не хочу, щоб він побачив мене такою.

Як жінка досвідчена, Франсуаза зрозуміла, що наполягати немає сенсу. Алікс не була настільки кокетливою, щоб дійсно перейматися через якийсь прищ. Тут був лише прояв тієї особливої перешкоди, яка часто виникає на шляху закоханих, котрі можуть в інших випадках так вільно і так швидко нестися в просторі або в думках назустріч одне одному, або одне від одного врізнобіч, але від котрих, коли вони щойно починають зближатися, найменші пересування, найнепомітніші рухи долоней або рук можуть вимагати зусиль ще більш нелюдських, ніж якби вони мали розірвати галерні кайдани. Треба було просто зачекати. Франсуаза пішла попередити молодого чоловіка, який був уже в передпокої, а Алікс залишилася кусати собі лікті в своїй кімнаті.

* * *

Колонія франків зібрала в одному місці представників усіх країн Європи — уродженців Франції, Італії, Англії та інших. Загалом їх було кілька сотень осіб, головним чином торговців. З усіх цих країн лише дві мали свої консульства: Франція та Англія. Але нечисельна англійська делегація не мала на той час на чолі титулованої особи, і тому провідна позиція належала Франції.

Безпосередньо французьке консульство застосовувало свою владу до французів, якими керувало, а опосередкованим чином — до вихідців з інших країн: або захищаючи їх як християн, котрі належали до маленьких беззахисних громад, як було з маронітами, або представляючи уряди цих нефранцузьких франків, котрі не мали власних представництв.

Однак ця влада сприймалася не так уже й добре. Торговці, які населяли міста Близького Сходу, підкорялися їй неохоче. Вони просто не мали вибору: їхня покора була платою за дозвіл турків жити й торгувати на ісламській землі. А щоб створити противагу владі консула та збільшити свої шанси на те, щоб до них прислуховувались, торговці обирали «депутата від народу», з яким консульство мало узгоджувати всі справи, стосовні французів. Деякі консули в минулому намагалися мірятися силою з цими депутатами: але через це вони мали лише неприємності. Від самого свого вступу на посаду месьє де Майє мав досить прохолодні стосунки з населенням, якому був нав’язаний Версалем, тоді як попередні консули походили з колонії. Отже, від початку служби він витрачав неабиякі зусилля, щоб завоювати особисту прихильність цього депутата. Тоді це був гладкий чоловік на ім’я Брело, який торгував у Каїрі шовком, оскільки був родом з Ліону. Багатий та жадібний в тому, що стосувалося необхідного — казали, що його власні діти ходили вдома в обірваному одязі, якого б не схотіли й жебраки, — він був напрочуд марнотратним, коли йшлося про те, що межувало з розкішшю. Він не відступав перед жодною витратою, котра дала б йому надію піднестися до рівня єдиного наявного на той час в Каїрі шляхтича, а саме — консула.

По обіді Брело кілька разів запрошували до консульства для нарад. Увечері список делегації був готовий. Чутки про прибуття поважних гостей швидко розповсюдилися по всій колонії. Дехто проголошував повернення Понсе. Купці безперервно під усіма можливими приводами заходили до консульства дізнатися про новини. Месьє Масе отримав наказ відповідати їм, що месьє де Майє очікує наступного дня прибуття визначної особи, що їх просять залишатися вдома і не підіймати шуму на вулицях, що, нарешті, повноважного посла зустрічатиме делегація, і що приєднатися до неї зможуть лише ті, хто є в списку, переданому депутату.

Наступного ранку Жан-Батіст, якому ніч міцного сну повернула сили, прокинувся в дуже доброму настрої. Він пригадав учорашні події, розсудив, що, безсумнівно, краще побачитися з Алікс трохи згодом. А натомість, новини, повідомлені Франсуазою, були чудовими. Що ж до холодного прийому консула, то він був до нього готовий. Залишалося найпокірніше привітати Мюрада та, після цього, провести його шляхами, які він сам для нього визначив заздалегідь. Він