Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

Мія не відводила погляду від його блакитних очей. Айдас відчував тепло, що розливалося в грудях, ніби її погляд сцілював зсередини. Це було більше, ніж просто присутність, це була розрада, яка щоразу ставала для нього порятунком.

– Ти... – нарешті напруга спала. – Заспіваєш мені? Я ще не чув жодної твоєї пісні.

Мія зніяковіла, її усмішка стала невпевненою.

– Мені важко співати їх тобі... Айдасе. Вони такі… особисті. Їх легше співати на сцені, перед натовпом. Але для однієї людини – це зовсім інше. Це незручно.

– А якщо не співати? Просто прочитай слова.

Мія засміялася. Вона підвелася, акуратно притримуючи зелену хатню сукню, і взяла стілець, поставивши його біля каміна. За мить вона пішла з кімнати й повернулася з зошитом у руках.

Айдас не встиг зрозуміти, як вона вже стояла на стільці, розгорнувши зошиті, як школярка на домашньому концерті.

– Кхм! «Зоря й море».

– Почекай, – Айдас не зміг стримати сміху. – Що ти робиш?

– Роблю вигляд, що вивчила вірш, і його треба розповісти родині, – сказала вона, піднімаючи голову з грайливою усмішкою. – А стілець – це моя сцена, щоб мене краще чули.

– Гаразд… – Айдас відсахнувся від вечері, готовий слухати Мію.

– Коли зоря з небес летить… коханці вірять – не згора… вона у хвилях тихо спить… морською стане зірка та.

– Про що це? 

– Ну, – Мія махнула зошитом, – не перебивай мене, – засміялася. – Це про те, що зірка, яка падає з небес, падає у море – стає морською зіркою.

– Оу, – Айдас широко всміхнувся, вражений такій наївності вірша Мії.

– Кохання, як зірка, ніколи не зникне… воно сяє і в небі, й у морі глибокім… – Мія зупинилася, стискаючи краї зошита пальцями міцно-міцно, дивилася на Айдаса. – Просто… це зараз, – Мія поспішила пояснити, чому зупинилася, – так мило, що ти слухаєш мене. Наступного разу мені вистачить сміливості заспівати, а не почитати тобі. 

– Дякую.

Наступні кілька віршів він слухав, опустивши голову, тому що кожен його погляд збивав Мію. І щойно вона звикла до того, що Айдас слухає її, то він зміг поглянути дівчині у вічі. 

А потім не стримався і перепитав: 

– Твої пісні. Вони всі про кохання. Кому ти присвятила ці всі слова? 

– Нікому. 

Айдас здивовано підняв брови, відповівши: 

– Я починаю ревнувати.

– Ні, – Мія засміялася, – вони дійсно не писалися… для когось. Я просто… – дівчина готова була зіскочити зі стільця, і Айдас підвівся зі свого місця, щоб допомогти їй. – Я просто… Просто уявляла кохання. 

Чоловік підійшов ближче, обійняв Мію за талію.

Мія опустила долоні на його обличчя, пальці м’яко ковзнули по щетині, ніжно торкаючись його шкіри. Вона дивилася на нього зверху вниз, її очі були сповнені емоцій, але вона не наважувалася поцілувати. 

Губи ледь помітно тремтіли, але Мія залишалася нерішучою.

Айдас мовчки дивився у вічі, що сяяли теплом і спокоєм. Він не рухався, просто стояв і чекав.

– Уявляла? Певен, ти не так собі уявляла людину, яка в тебе закохається. 

– Чому ж? – вона насупилася. – Айдасе, знаєш… Мабуть, я все-таки уявляла когось такого, як ти.

– М-м? Серйозно? Чим я подібний до твоєї фантазії? – Айдас трохи нахилив голову – в очах була грайлива цікавість.

Мія обійняла його за шию, натякаючи, що готова зістрибнути зі стільця, але чоловік і далі пригортав її, притисся лобом до її ключиці, відчуваючи, як добре, коли вона так близько. 

– Ну, – почала Мія, трохи зніяковівши, – ти… ти жорсткий, впертий і нахабний, упевнений у собі. 

– Що? – Айдас не стримав сміх. – Не зрозумів. Хочеш мене образити?

– А хіба не так? Хто ще, крім тебе, зміг би направити  на мене зброю на полюванні? 

– Я вполював руду лисицю.

– Ага, – Мія теж засміялася. – Ні, не хочу образити, але саме таке враження ти на мене справляв досить довго. Але зараз не про це. Я про те, що в книжках, наприклад, мені завжди подобалися антигерої…

– Ах ось воно що. Тобі подобаються погані хлопці?

– Мабуть, – потисла плечима і обережно погладила волосся Айдаса. 

– Гм. Якщо є хтось такий, як я, то має бути й хороший чоловік, який замість мене мав би завоювати твоє серце. 

– Та ні, такі мені не подобаються.

Айдас підвів голову, не зводячи погляду з Мії, і зухвало наблизився. Його губи ледь торкнулися її шиї, і дівчина здригнулася.

Мія зробила несміливий крок зі стільця, довірливо схилившись до Айдаса, наче віддаючись на його волю. Але перш ніж її ноги могли торкнутися підлоги, Айдас різко притиснув дівчину до себе, міцно утримуючи в повітрі. Її долоні знайшли опору на його плечах, а дихання стало частішим.

– Чи можна поцілувати тебе? – прошепотів їй на вухо, його голос став глибоким.