Читати книгу - " Первісний інстинкт. Другий епізод: Мисливець., FrostFox"

«Не зрозумів?» – щиро здивувався я, коли частина системного повідомлення натурально пішла перешкодами і змінилася на іншу, ще до того, як я встиг її прочитати.

[Звання «Проблемний малий (Рідкісне)» активоване!]

[Увага! Звання «Проблемний малий (Рідкісне)» конфліктує зі званням «Під сінню двох богів (Рідкісне)»!]

[Увага! Магарок дивиться на вас…]

[Увага! Сур’я дивиться на вас…]

[Увага! «Найскромніша-З-Богів» дивиться на вас… і сміється!]

«Якого дідька?!»

Усе навколо затремтіло, і я не лише про стежку, наче увесь Виворіт почав здригатися під поглядом одразу трьох божеств. Таке знущання аж ніяк не пішло на користь цілісності єдиної опори під нашими ногами, тому, зробивши ще п’ять кроків, довелося стрибати, не дочекавшись сигнала від мага. Тварюка вже була менш ніж за п’ять метрів від нас, через що ніхто не відчув узагалі ніякого опору бар’єру.

Дива не сталося, поза стежкою точкою тяжіння став той, з ким ми так старанно намагалися уникнути зустрічі. На частку секунди зависнувши в порожнечі, я побачив перед обличчям кристал, з яким експериментував Мерлін. Друза сяяла не гірше дискокулі й оберталася не менш жваво, але мені зовсім не сподобалася хаотична павутина тріщин, яка на очах розповзається гранями кристалів. Здається, що частина навіть виходить за фізичні межі об’єкта. А як її корчить у магічному спектрі – окрема історія.

«Якщо нас не вб’є місцевий житель, тоді вибух – безумовно», – варто було це усвідомити, як я почав діяти.

Далі тіло рухалося саме, кероване якоюсь невідомою упевненістю, що потрібно діяти саме так.

З великою обережністю я перехопив вибухонебезпечний об’єкт, лише ледь скоригувавши траєкторію і прискоривши її рух у напрямку тварюки. Ніби в уповільненій зйомці я спостерігав, як вона неспішно наближається, поступово наливаючись глибокою бірюзою. Спалах світла став не стільки несподіваним, скільки бажаним, адже він означав зміну, яка могла врятувати нашу невдачливу групу.

Подальші події розвивалися в повній темряві, адже світло повністю засліпило мене на наступні дванадцять годин. Летячи в невагомості, я не лише нічого не бачив, нічого не чув, а й не відчував нічого, окрім наближення смерті від задухи. У цьому місці не було повітря, через що майже одразу почав цокати відповідний таймер дебафу.

Через тридцять секунд у підвішеному стані, щось липке й пухке врізалося в живіт, надаючи мені додаткового прискорення. Руки мимоволі обхопили це єдине джерело відчуттів, через що мене, здається, закрутило з новою силою. Ще через десять секунд я знову в щось врізався, але вже спиною.

Це «щось» виявилося цілком живим і обхопило мене двома руками за талію. Двадцятьма секундами пізніше, зіткнення повторилося, але рука була одна й утримувала мене за шию. Так до мене дійшло, що інші ще живі й ми можемо зв’язатися через чат.

[Фокс: Перекличка.]

Спершу ніхто не відповідав, а таймер відраховував останню хвилину мого життя, можливо, трохи більше, якщо враховувати рештки здоров’я.

[Фокс: Прийом-прийом! Хто-небудь бачить, куди нас несе?!]

[Мерлін: Я осліп на шість годин.]

[Дарвін: Теж.]

[Злата: Не знаю, що сталося, але ми в синьо-зеленому місиві за межами стежки. Повільно наближаємося до врат, тільки… щось мені підказує, що ми не вписуємось.]

[Дарвін: Прокинулася, значить. Переповзи по моїй руці і вчепися у Фокса, мене тіло ледве слухається, боюся упустити.]

Незабаром я відчув, як рука в латній рукавиці зачепилася за мій комір.

[Мерлін: Злато, тобі потрібно вгадати час і напрямок, у якому нам потрібно зміститися. Необхідно скоригувати вектор руху…]

[Фокс: Є дещо на прикметі, просто скажи, коли і в який бік відштовхуватися.]

[Злата: Зроблю.]

Мене дивує, наскільки чітко всі діють, будь-хто на їхньому місці розгубився б, але подібний підхід мені, безумовно, подобається.

Секунд сорок ми пливли в порожнечі і, коли я вже почав нервувати, а, судячи з хватки союзників, не я один, Злата подала сигнал.

[Злата: Праворуч і вниз перед собою… Зараз!]

Відштовхнувшись ногами й руками, я різко змінив напрямок нашого руху. Решту потягнуло в протилежний бік, але вони змогли втриматися. Тільки на цьому наші проблеми не закінчилися.

[Злата: Занадто високо, потрібно ще раз відштовхнутися строго перед собою, Фокс! Знайди що-небудь! Я натисну на шию, коли потрібно відштовхуватися.]

«Диявол, як на зло, немає нічого досить важкого, з минулою штукою нам просто пощастило».

[Мерлін: Я зараз вивантажу із сумки двадцять кіло землі і спресую її заклинанням, мани ледве вистачає на перший ранг… Щоправда, цього може не вистачити.]

[Фокс: Злата, допоможи йому вивантажити все прямо переді мною. Мерліне, ущільнюй усе навколо того мотлоху, який я витрушу із сумки.]

Недовго думаючи, я почав витягувати всілякі речі: старий комплект броні, трикілограмовий запас їжі, п’ять літрів води, запас дров і багато чого ще. Добре, що сліпота не заважає працювати із системним меню. Мені коштувало великих зусиль не дати всьому цьому розлетітися відразу після вилучення, на щастя, маг спрацював як годинник.

Грудка із землі та моїх речей за обсягом перевищила минулий липкий фрагмент удвічі, що, можливо, зіграло свою роль, коли Злата подала сигнал. Уже задихаючись, я відштовхнувся і, судячи з хватки, що не поспішала слабшати, усе вийшло.