Читати книгу - "Анна Київська"

свого двоюрідного брата Готьє Мантського землі, здавалася Анні нескінченною. Вона засинала аж на світанку, виснажена мріями, невдоволена. Анна поспішала вирушити до чоловіка в Маньї, що у Вексені,— він починав там будувати замок, щоб переселити її туди ще до зими. Граф зібрав сотні кріпаків та мулярів і хотів завершити це неймовірне будівництво за короткий час, адже для вельможі Пероннського слова «неможливо» не існувало. Коли вже він забажав, щоб усе було завершено до зими, то все й буде завершено. Анна всміхнулася. Цей жорстокий і лютий чоловік, якого всі боялися, у ставленні до неї та її дітей виявився досить терплячим і добрим. Він намагався робити все для того, щоб Анні жилося приємно, оточував її трубадурами й музиками, замовляв для неї за золото книжки й розкішне вбрання. Коли Рауль не воював, він влаштовував свята, турніри, велелюдні полювання. Він давав Анні великі суми грошей для її милостинь і дарів монастирям та церквам. Він був люб’язний чоловік і любив кохатися так само, як і воювати.

Прийшли служниці допомогти королеві після ванни. В цій делікатній справі жодна з них не могла замінити Олену. Анна часто згадувала про жінку, яка колисала її в дитинстві і самою своєю присутністю й ніжністю вміла робити терпимим її осоружне подружнє життя. Зітхнувши, Анна дозволила служницям одягти себе.

Гості герцога Нормандського повільно під’їхали на парадних конях до собору, де мала відбутися церемонія присяги Гарольда.

Мабуть, Вільгельм надавав цьому акту особливого значення, бо все зробив для того, щоб цей щасливий його день назавжди запав людям у пам’ять. На будинках маяли прапори й корогви англійських та нормандських кольорів (а також французьких — на честь королеви-матері); вулиці були вкриті гілками у цвіті. Пишнота вбрання нормандського двору, кінської збруї і навіть щедрість самого сонця, яке вигравало на зброї та на кольчугах — усе це вельми вразило англійських рицарів, що супроводжували графа Гарольда. Поряд із ним їхав у розкішному вбранні єпископ міста Байє; оточений багатьма священиками та ченцями, він гордо тримав у руці скипетр святого Петра.

Взявши за руки Анну й Матільду, герцог під звуки сурм увійшов до собору. Коли знать зібралася під священним склепінням, пролунав спів ченців із монастиря Жюм’єж, підтриманий органом, яким прелат дуже пишався, бо з усіх нормандських єпископів тільки він мав цей інструмент.

Причастившись тілом і кров’ю Господніми, герцог Нормандський та граф Уессекський дістали єпископське благословення. Потім прелат кивнув головою, і служники покликали чотирьох молодих ченців. Ті принесли на позолочених ношах, вкритих розкішно вишитою тканиною, дорогоцінний ковчежець, що його поставили біля престолу. Гарольд підійшов і, поклавши праву руку на ковчежець, а ліву на престол, виголосив ледь чутним голосом перед головними нормандськими баронами давно очікувану присягу:

— Я, Гарольд, граф Уессекський, син Годвінів, урочисто присягаю бути при дворі мого володаря Едуарда до кінця своїх днів представником герцога Вільгельма й передати до його рук після смерті Едуарда Англійське королівство. Я зобов’язуюсь також передати герцоговим рицарям замок Дувр, укріпивши його на власні кошти, і щедро забезпечити харчами та зброєю інші замки в різних землях королівства, що їх герцог накаже зміцнити.

Вільгельм притис Гарольда до грудей і, на прохання графа Уессекського, підтвердив його права на володіння землями, а також усю повноту його влади.

На бенкеті, що відбувся після церемонії, англійці й нормандці так понапивалися, що потім цілих три дні похмелялись.

Анна з Матільдою в товаристві своїх придворних дам і почту обговорювали церемонію, на якій щойно побували.

— Чи не здається тобі,— промовила герцогиня, — що той Гарольд фальшивив, виголошуючи присягу?

— Я помітила тільки, що він зблід. Але ж це цілком природно, то була врочиста мить: він присягав на святих реліквіях.

— Знаю… І все ж таки я йому не вірю. Він могутній вельможа, живе при англійському дворі й має багато влади над хворим королем Едуардом. Він запевняє, що перебрався через море, щоб на прохання свого володаря зустрітися з герцогом.

— Чому б йому не повірити?

— Коли він висадився на узбережжя Понтьє і де Гі полонив його, він не мав при собі жодного паперу, який би це підтвердив. Домагаючись його звільнення, Вільгельм мусив запропонувати графові Гі чимало подарунків, навіть вдатися до обіцянок та погроз…

— Навіщо ми говоримо про того Гарольда, якщо ти зовсім не любиш його?

— Правду кажеш. Поговорімо краще про тебе. Ми з тобою не бачилися після твого одруження з графом Пероннським. Як це сприйняв король? Мені казали, що Філіпп дуже засумував і відмовлявся бачитися із своїм вітчимом…

— Це не зовсім так. Спочатку і йому, і мені було дуже важко. Ти ж знаєш, твоя мати, графиня Фландрійська, страшенно зненавиділа мене за це одруження — адже воно відбулося невдовзі після смерті її брата — і спробувала настроїти мого сина проти мене. Вона вчинила неправильно, ми з нею мало не посварилися, і то дуже серйозно, а це могло б завдати королівству в майбутньому великої шкоди. Знадобилася вся спритність архієпископа Реймського і мудрість Гослена Шонійського, щоб погамувати її гнів і помирити нас. Терплячість і добропорядність твого батька зробили решту. Що ж до короля, то він навчився визнавати й любити Рауля.

Після короткої мовчанки Матільда спитала, зашарівшись:

— З графа Рауля добрий чоловік?

— Як чоловік він цілком мене влаштовує,— відповіла Анна куди холодніше, ніж сама цього хотіла.

— Даруй, я повелася нетактовно.

Про Рауля де Крепі жінки більше не говорили; тепер вони повели мову про вишивання, яке робилося з волі герцогині Нормандської для церкви Богоматері.

Гарольд вирушив назад до Англії на початку осені, повізши з собою щедрі подарунки й багаті спогади про те, як його вшановували на нормандській землі. Анна поїхала до свого чоловіка в Суассон, де перебував і юний король Філіпп.

Тут на неї чекала велика радість: спорудження монастиря святого Вінцента було завершене. Через місяць, 25 жовтня 1065 року, церкву на честь святої трійці — Богоматері, святого Іоанна Хрестителя та святого великомученика Вінцента — висвятив єпископ Санліський Фролан у присутності короля, архієпископа Реймського Жерве, графа й графині Фландрійських, герцогині Нормандської, графа Валуа й вельмож королівського двору.

Розділ тридцять п’ятий

РОБЕРТОВА СМЕРТЬ

— Дайте себе лікувати, графе Роберте, а то я скажу вашій матері, який ви нечемний хлопчик!

— Моїй матері байдуже до того, що я хворий. Вона воліє гасати лісами в товаристві відлученого від церкви чоловіка!

— Замовкніть, будь ласка! Вам не сором говорити так про жінку, яка привела вас на світ, і про її чоловіка?