Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"

ГЛАВА 18

Чому ще адепти так чекали щорічний день відвідувань, так це через скасування всіх занять. Можна виспатися досхочу і робити те, що заманеться. Безпосередньо свято розпочиналося о третій годині дня. А до того часу кожен займався своїми справами.

Навіть Шейріс сьогодні відійшла від звичного розпорядку і вранці не пішла на тренування. Аргументувала це тим, що треба виспатися як слід для того, щоб вразити всіх на балу своєю красою. Пам’ятаючи про це бажання, я не стала її будити навіть о дев’ятій, коли прокинулася сама.

Хлопці ще теж спали. Хоча сумніваюся, що вони керувалися тими самими мотивами, що й Шейріс. Просто полюбляли поспати, коли випадала така нагода. Мені ж більше спати не хотілося. А просто лежати і дивитися в стелю, прислухаючись до рівного дихання друзів, було нудно. Тому, намагаючись рухатися якомога тихіше, щоб нікого не розбудити, я вибралася з теплого ліжка і почала приводити себе до ладу.

А вже за півгодини, вдягнувшись у спортивну форму, вирішила зайнялася пробіжкою на подвір’ї Академії. Незвично було в такий час нікого поруч не бачити. Усі з радістю використали рідкісну можливість побайдикувати на законних підставах. Та й, правду кажучи, погода теж не сприяла бажанню висунути носа на вулицю.

Зима все більше вступала у свої права, принісши з собою холод і пронизливий вітер. Добре хоч подвір’я регулярно розчищали чергові старшокурсники. Не треба було провалюватися в замети на кожному кроці. Але з холодом я завжди була на «ти», тож гріх скаржитися.

І невдовзі я вже потрусила звичним маршрутом, рухаючись по величезному колу вздовж території двору. Окрім мене, інших охочих покращити свою фізичну форму не спостерігалося. Цьому я навіть зраділа.

Настрій у мене був меланхолійно-задумливий. Погані думки я вперто гнала від себе. Намагалася налаштуватися на філософське ставлення до життя. Будь що будь! Я прийму все, що принесе мені цей нелегкий день. А в тому, що він легким не буде, я не сумнівалася.

Спостерігати за тим, як ректор на балу приділяє свою увагу принцесі – це вже само по собі випробування. А знати, що завтра він вирушить разом із Лаурною у перший темний світ, щоб оголосити помовку із нею, і зовсім болісно. Хоча я сама цього хотіла і звинувачувати в усьому могла тільки себе. Проте зараз це погано втішало.

Я зітхнула. Спритно перестрибнула замерзлу ділянку дороги і постаралася зосередитися тільки на бігу. Впритул дивилася вниз, стежачи за тим, щоб не збитися з ритму. Регулювала вдихи та видихи.

Поступово вдалося відігнати всі сторонні думки. І я навіть почала отримувати задоволення від бігу. Тіло здавалося легким навіть без моїх особливих здібностей. Я відчувала себе єдиним цілим із усім світом. І це відчуття мені подобалося.

Я настільки поринула у своє заняття, що появу стороннього помітила не відразу. Тільки коли неподалік пролунав оксамитовий голос, що трохи розтягував слова, повернулася до реальності:

– Яка несподівана зустріч! Летті, наскільки я пам’ятаю?

Я збилася з ритму і мало не спіткнулася. Насилу втримала рівновагу і подивилася на застиглу оддалік жіночу фігуру.

Мені одразу ж кров кинулася в голову. Вже кого-кого, а цю особу я побачити тут точно не очікувала!

Та сама збоченка з заїжджого двору! Власною персоною!

Закутана в довгий теплий плащ незмінного чорного кольору з хутром чорно-бурої лисиці. З-під капюшона, накинутого на голову, вибиваються грайливі локони. Зараз, при світлі дня, зелені очі та червоні губи здавалися ще яскравішими, ніж я запам’ятала вчора.

Що вона тут робить?! Може, теж приїхала до когось на день відвідувань? Але ще навіть десяти немає. А гостей раніше за другу годину дня сюди не пустять. Як же цій вдалося пройти?

Не скажу, що я відчувала до чорнявої якусь сильну ворожість. Швидше, її присутність мене бентежила і вибивала з колії. Таких людей я не розуміла.

Кусаючи губи, гарячково розмірковувала, як далі поводитися. Може, вдати, що я її не помітила, і побігти до гуртожитку? Все одно вона мені відбила бажання продовжувати тренування.

Але пристойні манери, які вбивали в мене з дитинства, змусили відкинути таку думку. І я рушила назустріч, насторожено дивлячись на жінку, яка продовжувала стояти нерухомо.

– Доброго ранку, пані, – відгукнулася я, зупинившись за два кроки від неї. Ближче не підійшла б ні за які пряники. Хоча сумніваюся, що вона на мене стала б кидатися. Але береженого Тараш береже, як то кажуть! – Я теж не очікувала вас тут побачити.

Губи красуні розчепилися в чуттєвій усмішці. Погляд зелених очей неквапливо пробіг по моїй фігурі.

– Я ще вчора подумала про те, що на звичайну подавальницю ти не дуже схожа, – сказала вона, нарешті, перемістивши погляд на моє обличчя. – Але того, що ти виявишся адепткою Темної Академії, аж ніяк не очікувала. Навчаєшся на військовому факультеті? – зробивши плавний жест вздовж моєї тренувальної форми, запитала вона.

– Так, – видавила я, бажаючи якнайшвидше закінчити цю розмову.

– Це ще більш дивно, – зауважила леді Ніона. – Ти занадто... тендітна для воїна.

– Це мені вже казали, – я скривилася.

– Мабуть, працювати подавальницею тебе змушує нестача коштів, – продовжувала вона допит, що мене сильно дратував.