Читати книгу - "Морочист, Оскар Бласт"

Мить була напружена до неможливості, я повинен був щось відповісти, бо знав, ШІ Віктор не потерпить довгої паузи.

І раптом голосно й пронизливо засвистів чайник на плиті. Та так, що аж вуха заклало. Віктор поморщився, бо, очевидно, він не розраховував, що така звичайна, прозаїчна побутова річ, як чайник, може зіпсувати таку важливу мить, мить його тріумфу і перемоги наді мною. Адже він чудово все розрахував і добре знав, що я поступлюся.

Хоча ШІ, я думаю, не може зрозуміти, що таке кохання, дружба, родинні стосунки, але, проаналізувавши неймовірну кількість усієї існуючої інформації про ці речі, які роблять людину людиною, він просто може на основі логічних виводів, статистичних даних і аналогій вирахувати мої подальші дії і мою подальшу реакцію. Та він стопроцентово був упевнений, що я віддам йому ті коди. І він не помилявся! Бо ШІ, такий розвинений та збагачений мільйонами баз даних, просто не може помилитися! Він знав, що я скажу далі!

Гм. Що ж. Здивуємо ШІ.

Я покосився на чайник і промовив:

- Може, вип’ємо чаю?

- Що-о-о? – ШІ Віктор здивовано глянув на мене, не повірив моїм словам.

- Я кажу, може, вип’ємо чаю? - підвищив я голос. - Ти ж пропонував. І якраз поговоримо про наш обмін. Ти ж знаєш, люди люблять торгуватися. От і поторгуємося. І ти, і я хочемо отримати своє без найменших витрат, чи не правда? Але приймати рішення в гарячці й поспіху – не мій стиль. Я повинен добре все обдумати. Це ти маєш швидку реакцію у всіх випадках. А люди – повільні істоти...

Я сподівався, що виграю кілька хвилин і зможу зробити те, що запланував, бо від моїх подальших дій залежало все: життя моє і Діани, доля зони «Смарагд» і життя обох Платформ у реалі... ШІ Віктор, напевно, зрозумів це, бо, стиха засміявшись, похитав головою:

- Кириле, ти програв! Змирися з цим! Я все розумію, ти тягнеш час, хочеш пересвідчитися, чи не обманюю я тебе щодо Діани...

- Так! – вхопився я за це рятівне пояснення, яке ШІ Віктор сам для мене придумав і озвучив. – Я хочу пересвідчитися, що з Діаною все гаразд! Кі під твоїм контролем, але це не значить, що Діана також. Вірити на слова я не можу. Поклич її сюди! Хай твої люди впустять її у вірт! Я побачу, чи це справді вона. Пересвідчуся, що жива. Потім ти відпустиш її на всі чотири сторони. І зітреш пам’ять і всі згадки про неї в реалі й вірті! Вона буде невидимкою для тебе і ти не зможеш їй зашкодити. Як тільки це станеться – я віддам тобі коди.., - я молов усе, що приходило в голову, добре знаючи, що ШІ ніколи не погодиться на такі радикальні по́ступки.

ШІ Віктор мовчки відійшов до плити, поставив на стіл дві розписані блакитними жар-птицями чашки з тонкої порцеляни, кинув у кожну чаю та залив окропом. Все це мовчки, мабуть, аналізуючи моє прохання і прораховуючи наслідки, які воно матиме.

- Діана в нас, можеш не сумніватися, - він поставив чашки на стіл, і ми обоє знову всілися на стільці.

Кі непорушною статуєю поряд нервувала мене, здавалося, вона прикидається, а насправді все чує й бачить.

- Ти забув покласти мені цукор, - промовив я, пригубивши гарячий напій. – Я люблю солодкий чай.

Віктор піднявся і пішов до шафки шукати цукор. Це був мій останній шанс. Поки чоловік відвернувся на мить, я простягнув руку і доторкнувся до стіни поряд, на якій висіло чимало комах, красиво розташованих під склом чи в акрилі. Схопив те, що мені було потрібне, і миттєво кинув у чашку Віктора. Це не зайняло й секунди. Знову відвернувся до стіни, розглядаючи барвистих метеликів за склом, пришпилених срібними шпильками до оксамитової основи... Справді, у Ентомолога була ідеальна колекція комах...

- Подобається? - спитав він, ставлячи переді мною цукерницю. – Я роблю так, як люди. Колекціонувати комах – це цікаво. Вони схожі на людей. Чи люди на комах. Це з якого боку поглянути. Теж вовтузяться, складають будиночки, формують свої гнізда, мурашники, нори... І їх багато! І не шкода жодної, бо на її місце прийде ще більше... Гарне хобі, збирати комах, - ствердно кивнув ШІ Віктор. - І взагалі, хобі незвична штука. Хоча я й досі не розумію, чому люди розділяють хобі й роботу. Адже коли твоє захоплення і є роботою – це набагато продуктивніше й ефективніше!

Я почав класти цукор до своєї чашки, відповів:

- Хоч ти й витвір людського розуму, тобі ніколи не зрозуміти людей. Хобі – це втеча. Створення свого маленького раю. Втіха для душі... Але ми говоримо зараз не про це. Діана! Я хочу бачити її зараз і пересвідчитися, що твої люди нічого їй не заподіяли.

ШІ Віктор зверхньо посміхнувся і доторкнувся до руки Кі.

- Зараз пересвідчишся, що все в порядку, потрібен час, щоб увести її до вірту. Хвилина.

Він підніс свою чашку з чаєм до рота і почав повільно пити. Рідина була гаряча, але це не завадило чоловіку зробити добрячий ковток.

Я чекав. Адже повинно було мені колись пощастити! Хоч раз я повинен був не втікати, не ховатися, не чекати того, що буде потім, не нестися кудись, як навіжений, а зупинитися, поглянути ворогу в очі й отримати перемогу! Справжню! Яка вирішує, чи житиму я, чи загину...

І моє чекання завмерло разом з Кі, яка ще не ожила, разом з сотнями колекційних комах під склом у рамках, якими було обвішано всі стіни кімнати Ентомолога, разом з моїм «Мороком», який лише чекав мого натискання на зуб, щоб активуватися...