Читати книгу - "Подарована Асмодею, Іванна Желізна"

— Так. А ти не хочеш ним бути? — хочеться загарчати на всю кав'ярню очевидну відповідь, та я не можу. Не тоді коли великі оченята з такою щирістю дивляться. Не тоді, коли від мене очікують іншого.

Тому я важко зітхаю, переплітаючи наші з Норою пальці. 

— Я буду твоїм другом, на якого ти завжди можеш покластися. 

— Обіцяєш? 

— Обіцяю…

***

— Я прийняв рішення, — на іншому кінці дроту лунає важке дихання, що видає справжні емоції мого співрозмовника. 

— І що ти обрав? 

— Поїду до Джорджії й буду твоїми очима, — відповідаю, роблячи великий ковток текіли з пляшки. Ні солі, ні лайму у мене немає. Тільки білий порошок щастя, до якого я пізніше дістануся.

— Ти врахував усі ризики й ступінь небезпеки для себе?

Я чудово розумів, що ця поїздка з можливим білетом в один кінець. Але іншого виходу немає. У Маямі мені поки залишатися не можна. Та й… я пообіцяв Норі, що оберігатиму її. Тому мушу повернутися за будь-яку ціну, щоб виконати обіцянку. 

— Так. Але я нічого не боюся. Бували й в гірших ситуаціях. 

— Що ж, це твоє рішення. І я радий тому, що ти вирішив залишитися зі мною. Зі свого боку я спробую зробити все, щоб вберегти тебе, — Асмодей розслабляється, розуміючи, що я обрав вірність йому. 

— За мене не хвилюйся, змії пролазять в будь-яку нору. Краще потурбуйся про Бембі й не погуби її віру у світле кохання. 

Горло пече від алкоголю, але в грудях жар сильніший. Там залишилося одне напівзотліле вугілля, яке буде мені нагадувати під час місії те, заради чого я борюся. 

— Не хвилюйся за неї, я зроблю все, щоб вона була щасливою. 

— Сподіваюся.

Я завершую розмову ще до того, як Асмодей встигає щось сказати.

Виїзд завтра на світанку. Мене будуть супроводжувати вірні люди, тому хвилюватися немає чого. Навпаки, я мушу розслабитися, щоб знову почати тверезо мислити.

Цього вечора я забуваю про дану собі обіцянку зав’язати з наркотиками й віддаюся у руки чистого кайфу. Тільки з ним мій розум зможе прояснитися. Тільки з ним я забуду про ці кляті почуття…