Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

- Який? – насупився Верін, почуваючи себе після свята якщо не богом, то королем точно.

- Переночуємо у моєму будинку? Завтра вранці покажеш свій маєток. А то поки доберемося, - зітхнула відьма, водячи пальчиком по грудях.

- Це все? - хитаючись і не відриваючи хтивого погляду від жіночого декольте, бурмотів казначей.

- Так. Ідемо швидше. Я тобі сюрприз приготувала, – підморгнула жінка, потягнувши чоловіка за руку.

- Люблю сюрпризи. У мене для тебе теж один є, - голосно зареготав Арно. – Великий та смачний.

Каліста на вульгарності уваги не звертала, як і на самого чоловіка. Говорить, і нехай. Головне, щоб не кричав і не чинив опір. А розслабитись собі дозволила вже в будинку, коли акуратно підштовхувала п'яного борова до власної спальні. І навіть засміялася - таке лайно вона туди ще не перла. А коли вже зачинилися двері, то взагалі зраділа.

- Роздягайся, - скомандувала відьма, роздивляючись тіло. І навіть допомогла чоловікові сорочку розстебнути, штани.

- Щось ти не особливо соромишся. Чи не дівка, чи що? – загарчав Верін, дивлячись на Калісту.

- Та з ким би я? Не сміши! До мене чоловіки не ходять. Першим будеш.

- Дивись мені! А то висічу! – гаркнув чоловік і залився реготом. – Хоча я тебе все-одно висічу, гик….

- Знаю, - кивнула Каліста, стягнувши штани та шкарпетки.

Роздягнути Веріна виявилося необхідністю. Бо амулетів на ньому було, як на ялинці. Тож довелося Калісті попрацювати і потерпіти.

- Веріне, любий, це що за намисто на тобі?!

- Дурна, які намисто?! Це захист!

- Та який же це захист? Від жінок, чи що? Невже бабські прикраси тепер у моді носити чоловікам? Який сором!

- Не говори дурниць! Це амулети, щоб всякій погані не кортіло до мене лізти.

- Я з мужиком у бабських цяцьках спати не буду! - фиркнула дівчина, піджавши губи і схрестивши руки на грудях.

- От ідіотка малолітня! Та на, подавись! - гаркнув п'яний Арно, знявши амулети і кинувши їх на підлогу. - Тепер сама роздягайся! Хочу подивитись, що купив.

Каліста лише посміхнулася і подумала, що тверезим, він би на її обурення взагалі не звернув уваги. І навіть усміхнулася, згадуючи, як Крістоф підливав йому в келих найміцніше спиртне.

- Звичайно милий, - буркнула відьма випускаючи силу і роздягаючись.

Звичайно, роздягалася не вона, а створена ілюзія, точна копія Хлої. Каліста тим часом, невидима чоловічому оку, підняла всі розкидані іграшки, перевірила їх на приналежність та активність і переналаштувала. Тепер амулети притягували невдачі, сварки, смерть та усіляку нечисть. І, посміхаючись, сіла в крісло, спостерігаючи, як ілюзія її самої скаче в дикому стародавньому ритмі на колінах Верина, якого зараз огорнула темна магія. А щоб не ображав, не командував і в діла не ліз, відьма підстрахувалась і часу даремно не втрачала, накидаючи одне за одним порчі та заклинання. Тепер чоловік був зговірливим, слухняним, поступливим і любив її до непристойності. Таким він і буде найближчі кілька днів. Поки навколишній світ сам його не знищить.

Прокинувся Верін з жахливим перегаром, головним болем, нудотою і благоговінням до своєї прекрасної, улюбленої дружини. Усміхнувся, мацнувши рукою простирадла, але жінку не знайшов. Виповнився вселенським сумом і, одягнувшись, вирушив на пошуки зниклої.

З гуркотом і стогоном викотився казначей у вітальню прямо зі сходів, боляче забивши руку, ногу, ребро та голову.

- Ох, ти ж, боги! Так і вбитись можна! - ойкнула відьма, підбігши до чоловіка, що стогнав, і допомагаючи підвестися. – Акуратніше треба, тут нещодавно тітка ногу зламала.

- Сходинки переробити треба, надто круті.

- Так коли ще будувалися, - усміхнулася відьма і цмокнула чоловіка в лоба, поки той сам не присмоктався. - До речі, прибігав хлопчина, просив передати ось цей лист.

Відьма протягнула Веріну конверт із королівською печаткою, побачивши яку, чоловік від хвилювання завмер. І розірвавши папір, свиснув, поспішивши одягатися.

- Мене викликають у палац. Сподіваюся, я нарешті отримаю свою винагороду, - посміхався Арно, сяючи поросячими очима. – А коли я повернуся, ми з тобою пограємо.

Каліста промовчала, посміхнулася й помахала рукою, намагаючись не вдавитися від перегару, яким разило від чоловіка. Вона стояла біля порогу і спостерігала, як біжить Арно, а за ним шлейф проблем, негараздів та невдач. І якщо їй пощастить, вона стане вдовою вже завтра.

На жаль, в останньому відьма помилилася.

Верін Арно, поспішаючи за азартом, інтересом і жадібністю, летів на крилах надії прямо в палац, ігноруючи глибоку калюжу, в яку встиг вступити, обгажене пташкою плече, втрачений капелюх...

Цей день був справді доленосним. Саме сьогодні хлопчику на ім'я Кайл на День народження батько подарував довгоочікуваний м'яч, яким він забив чудовий гол прямо у продовольчу лавку. З розбитого ящика висипалися лише вчора завезені яблука особливо високого ґатунку. Саме тоді мимо проїжджав візок перекупника під зав'язку завантажений бочками з вином. А ось кінь його гарненько зголоднів і, побачивши яблука, потягнувся до довгоочікуваної їжі, круто і різко змінивши маршрут. Віз потрапив під купину, відчинилися дверцята і на дорогу, назустріч перехожим, посипалися бочки з випивкою. Все було б чудово, якби поряд не будувалася будівля майбутнього театру, опору якого ці бочки і похитнули. А на балкончику, хитнувшись, насилу втримався будівельник Мірек, що тримав відро, навантажене піском. Саме воно, пролетівши кілька метрів, розбило голову казначея, що поспішав до палацу.

Тож Верін Арно справді отримав свою «нагороду», а відьма, нарешті, стала забезпеченою та вільною вдовою.