Читати книгу - "Принади життя чорної відьми, Кілі Каель"

- Можливо. Подивимося, потрібно всі деталі доопрацювати та ціни правильно встановити. Щоб простий народ пішов і знать. Щось дорожче, щось дешевше.

- Я в нетерпінні. Боюся прогоріти.

- Все буде добре. Сама знаєш.

- А ти тепер колись заглянеш?

- Може завтра, - знизала плечима відьма.

- Хм, я думала захочеш провести час із чоловіком…

- У нього вранці інші плани. Термінова справа, - посміхнулася Каліста, недобре подивившись на скарбника, що випивав в компанії чоловіків.

- Ясно, - здогадалась Селена, вирішивши не ставити зайвих запитань.

Коли Хлоя попросила стати її подружкою на весіллі, Селена насилу підібрала щелепу з підлоги і все ж таки погодилась, киваючи болванчиком. Бо знала – нічого просто так дівчина не робила, але й цього чоловіка не любила, у цьому вона була впевнена. Тому напрошувався лише один висновок – щось від Веріна їй було потрібно. А ще, Селена могла поставити гроші на те, що довго цей засранець не проживе і навіть раділа, що в дружини йому трапилася саме відьма, бо будь-яка інша зламалася б. Вже про звичаї Веріна Арно легенди містом ходили.

- Ви прекрасні, мадам, - тихо шепнув новий офіціант-хост Крістоф, майстерно наповнюючи келих і щиро посміхаючись, змушуючи Калісту облизнутися на симпатичну мордочку колишнього блондина, хоч і підправлену магією. Розумний хлопчик. Ось не дарма вона їх забрала. Може їй щось і перепаде? Якщо вже з Кігтем нічого не вийшло.

При думках про коханця Каліста поникла. Давно у неї не було такого шаленого сексу. І навряд чи колись буде. Злилася вона на чоловіка досі, ще більше від того, що була до нього небайдужа. А Кіготь напевно навіть не зрозумів, чому, власне, вона засмутилася, і пробачення вже точно просити не стане. Та й кому тепер воно потрібне, це пробачення. Тепер навіть щирого «вибач» буде мало, бо Каліста хотіла більшого – вона хотіла стосунків і тихо сама собі дивувалася. Може юнацькі гормони? Тому що думки про те, що відьма знову з розуму зходить, дуже засмучувала.

- Подивися на її сукню, - шепотіла на вухо одна з дамочок. – Я таких ще не бачила. Цікаво, що за модистка її пошила?

- Не знаю, але дивно виглядає. Хотіла б я подивитись на інші вбрання. Може спитати?

- Незручно. Ще ніс дертиме. Пигалиця ж, та ще й незнатного роду. Не хочу з цими жебраками справу мати. Потім відправимо до її слуг мою покоївку.

- Тобто покоївку до неї підсилати не соромно, а сама підійти - так жебрачка, - тихо засміялася співрозмовниця, хитаючи головою. - Знаєш, тут і їжа дивна. Я таку ще не їла. І ці солодощі... Де вони їх взяли? Дізнатися б рецепт. Я б своєму кухарю замовила.

- Так, Арно добре розщедрився, - фиркнула перша панночка, піджавши губи.

- Треба з нею познайомитись. Мила дівчинка. Тим більше, найближчим часом їй потрібно буде з кимось поговорити. Здається мені, Верін її не пожаліє.

- Гаразд. Якщо ти наполягаєш, - важко зітхнула жінка, насупившись. - Шкода її все-таки, в цьому ти маєш рацію.

- Гаразд, нанесемо молодятам візит ввічливості найближчим часом.

- І ти переконаєшся, що вона сільська зануда.

- Подивимося, - усміхнулася жінка, спостерігаючи за нареченими і потягуючи гарячий шоколад.

У цей час з іншого боку зали велася зовсім не нудна розмова - герцог Кортен був трохи напідпитку, а тому в словах себе не стримував.

- Гарну дівку собі відхопив, - реготав герцог, відверто розглядаючи наречену, що скромно сидить за головним столом.

Усі думали, що скромну, бо Каліста справді опустилася поглядом у тарілку і мовчки посміхалася – так зручніше було слухати чужі розмови. Алкоголь робив свою справу – язики розв'язувалися. Що може бути веселішим для чорної відьми?

Звичайно, закляття і порчу вона наводити не збиралася, не на очах у всієї чесної компанії - мало які амулети у кого є. Попастися не хотілося. А вивідати чужі таємниці та бажання – це будь ласка.

- Може, потім поділишся? - підморгнув Кортен казначею, на що той як не дивно зареготав.

- Тобі аби чуже захопити, відчепись, ця – моя буде.

- Та перестань, у ціні не скривджу, Веріне. Аж надто вона гарненька. Дивлюся і свербить.

- А скільки даси?

- Сотню золотом, - махнув рукою герцог, на його погляд розщедрившись.

- Подумаю. Але за дві сотні, не менше. Адже дружина. А поки що все одно моя буде. Награюся, може потім. Подивимося.

- Після того, як ти награєшся, кому вона буде потрібна? - пирснув герцог, дивлячись на дівчину важким поглядом, пильним, і розглядаючи неприємно так, липко і з жадністю. - Та тільки ти з нею обережніше, Веріне. Як би кобилка з вадами не виявилася.

На цій фразі відьма спохмурніла, розмова їй не подобалася. Не планами чоловіків на її тіло, а натяками, що герцог зволив висловити. Тому що знала чим зазвичай вони загрожують. Звичайно, могла і параноя замучити, але інтуїція нагадувала бути напоготові. А тому тихенько випустила силу – промацати гостя на наявність сюрпризів. Та тільки, на жаль, не встигла. Відволікли.

- Пані, - вклонився Феймер Фрост, той самий хитрун, що служив правою рукою Кігтя. – Дозвольте висловити вам моє захоплення, прийміть вітання та невеликий подарунок.

- Звичайно, - посміхнулася відьма, приготувавшись до чого завгодно.

Але ніяких неприємностей не планувалось, з кишені вийняли маленьку коробочку і передали нареченій.

- Він просив передати, що відмови не приймає, і про жодний розрив не може бути й мови.

Фрост галантно вклонився і подався геть.

А в коробці лежало маленьке золота каблучка та записка.

«Ти завжди будеш моєю».

 Відьма тихо засміялася, перевірила каблучку на наявність прихованих заклинань і, заспокоївшись, одягла на палець.

Веселилися гості довго, тож усі, хто перегнув зі спиртним – пакувалися в карети, а ті, яких ще не повністю розвезло, під невпинним контролем дружин вирушали додому.

- Милий, - усміхнулася Каліста, притулившись до плеча чоловіка, - зроби дружині подарунок.