Читати книгу - "Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич"

Тешеб пройшов у гостьове крило і без стуку відчинив двері.   

Він не збирався надто вже церемонитися з незнайомою гостей, яку він не запрошував і яка навіть не представилася.

У них із Сіном була домовленість, що ніхто не стане приїжджати заздалегідь. Гості мали прибути безпосередньо перед самим святом.

У вітальні його зустріла незнайома служниця: дуже гарненька дівчина з коротким кучерявим  волоссям,  з чорними очима і яскраво-червоними губами.   

Вона зі щирою цікавістю подивилася на Тешеба і  начебто здивовано підняла тонкі брови. Факт – служниця й гадки не мала, хто він.

–  Де твоя пані? –  запитав Тешеб.

– Пані зараз вийде! – проворкувала та і присіла в глибокому реверансі за всіма правилами середньовічного етикету.

–  Хто там, Синтія? – пролунав із глибини кімнат ніжний, але владний голос.

Тешеб здригнувся. 

– Напевно, хтось з тутошных  господарів! –  прощебетала служниця.

– Іду!  

Служниця знову присіла в реверансі й поспішно побігла кудись.

А незабаром у  вітальні, сліпуче усміхаючись,  з’явилася непрохана гостя.

Вона була в легкому, майже прозорому халатику, накинутому на голе тіло. 

Її платинове волосся струменіло по тілу, немов перлинні водоспади, і  сягало  підколінок.

– Доброго дня, любий!  Сподіваюся, ти не проти? – поцікавилася вона, окидаючи Тешеба  повільним,  уважним поглядом.

Він теж дивився на неї і мовчав. Виявляється, він і забув, наскільки вона красива, наскільки чудове її тіло. 

– Так не проти? – повторила вона, підходячи майже впритул до нього, знову й знову обдаючи його палким вогнем своїх чудових, золотисто-зелених очей.

Щось у душі Тешеба здригнулося. Тінь давньої,  шаленої любові пробігла по його серцю.

Але він безжально приборкав усі емоції й миттєво оцінив ситуацію. 

–  Навіщо ти тут?  

Усе це неспроста. Луона колись присягнулася, що ноги її не буде у світі людей. 

Вони не бачилися багато століть і  – ось   дивина! Саме тоді, коли в його житті з'явилася Гайя, колишня кохана з'явилася, як ні в чому не бувало!

– Невже ти зовсім не радий мене бачити? – вона поклала долоню йому на груди.

– Не знаю...

–  Отакої! – утробно розсміялася вона, – а я-то сподівалася на теплий прийом, на поцілунок...

Луона обвила руками його плечі,  притулилася грудьми до його грудей, відкрила губи. 

– Не впевнений, що це вдалий час для обіймів, – сказав Тешеб і відсторонив дівчину від себе: м'яко, але без жодного сумніву,  – То звідки ти тут взялася?

– Ніякої таємниці!   Просто вирішила тебе відвідати. Скучила! До того ж дізналася, що намічається грандіозне свято... Хіба ти забув, як я люблю гарні свята? Воно, здається, призначене на завтра?

Невже Сін попередив її? Ні, Сін, звісно, іноді ухвалює дивні рішення, але все ж таки він не став би діяти за його спиною.

Веста? Скоріш за все...

–  Я не бачив тебе в списку запрошених.

– Ти мене ображаєш, Тешеб! –  примхливо промовила Луона, – Раніше ти був більш уважним...

– Треба попереджати про свої  приїзди, – він байдуже знизав плечима.

– Ти справді змінився, – Луона посміхнулася і, простягнувши тонку руку, ніжно доторкнулася до його губ, – Але такий ти мені подобаєшся навіть більше... Добре! – змінивши ніжний тон на діловий, вона струснула розсипом волосся і відступила на крок назад, – Я приїхала раніше, бо подумала, що могла б стати господинею цього балу. 

–  Господиня вже є.  Вона тут, у будинку і їй, напевно, не сподобається те, що ти зібралася зайняти її місце.

Тешеб знав: його слова ніяк на Луону не вплинуть. Вона завжди була занадто високої думки про себе і не терпіла жодної конкуренції.  Але в ті далекі часи  такі примхи його навіть забавляли.

Звісно, брехати самому собі безглуздо. Він дивився на неї, і бажання починало розбурхувати його кров.

Луона була чудова. А запах її тіла, який колись зводив його з розуму, і про який він довго не міг забути, тепер дражнив  чуттєвість  тими ж нестерпно-спокусливими нотами, роблячи сприйняття світу жагучим і   яскравим.