Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

та дієвості; не відкидали успадкованої від батьків єгипетської магії, додержували своїх минулих звичаїв. Як у прадавні часи, шанували вони своїх святих тварин, биків, шулік, кішок. Коли римський солдат необачно вбивав кішку, ніяка сила не могла врятувати його від страти. Так жили ці мільйон двісті тисяч людей, невтомно кидаючись із роботи в розваги і з розваг у роботу, завжди цікаві до нового та побожно прив’язані до минулого, дуже примхливі, грошолюбні, додумливі на жваві, злі дотепи, безмежно зухвалі, музичні, пройняті політикою аж до пор на своїй шкірі. З усіх частин землі стеклися вони до цього міста; але скоро вони забули кожен свою стару батьківщину та почувалися відтоді александрійцями. Александрія — це було місто східної та західної культури, почуттєвої філософії, ясного мистецтва, обрахованої торгівлі, невтомної роботи, шумуючих насолод, старих традицій і найновітніших форм життя. Невгамовно горді були александрійці своїм містом, й їх не турбувало, що їхній безмірний, хвалькуватий місцевий патріотизм викликав усюди гнів.

Серед цієї громади жила група людей, ще старших, ще багатших, ще освіченіших, ще гордовитіших, ніж інші — юдеї. Вони мали за собою багату досвідом історію. Жили в цій країні відтоді, як сімсот років тому відважні юдейські найманці царя Псамметіха здобули свою велику перемогу. Пізніше Александр Македонський, Птолемеї оселяли їх тут сотні тисяч. Тепер жило їх тільки у місті Александрії майже півмільйона. Їхня релігійна окремішність, їхнє багатство, їхня пиха раз по раз призводили до диких погромів. Тільки три роки тому, коли вибухнув заколот у провінції Юдеї, біля п’ятдесяти тисяч юдеїв в Александрії загинуло в дикій різанині. Ще й сьогодні в Дельті, тій частині міста, де вони найбільше жили, цілі райони лежали пустельні. Багато зруйнованого вони лишили так навмисне, не змивали також із стін своїх синагог кров, що тоді оббризкала їх. Вони горді були якраз цими нападами, що являли собою ніби підтвердження їхньої влади. Бо в насправді вони керували в країні єгиптян, як колись Йосиф, син Якова, був під рукою свого фараона владарем у країні. Фельдмаршал Тиберій Александр, генерал-губернатор Єгипту, був юдей із походження, і провідні люди провінції, адвокати, текстильні фабриканти, відкупники податків, торговці зброєю, банкіри, великі торговці збіжжям, судноплавці, фабриканти паперу, лікарі, вчителі академії були юдеї.

Головна синагога в Александрії була одним із див світу. Вона вміщала більше, як сто тисяч людей; після Єрусалимського храму вона була найбільшою юдейською будівлею світу. Сімдесят один стілець із чистого золота стояв там для гросмейстера і членів громадської ради. Жоден людський голос, хоч який гучний, не міг проникнути через увесь велетенський дім: мусили показувати прапорами, коли громада молящих повинна була відповідати своє «амінь».

Згорда дивилися єрусалимські юдеї на римських, на цих західних юдеїв, що здебільшого жили нужденно і не могли піднятися зі свого плебейського існування. Вони, александрійці, розумно та гармонійно примиряли своє юдейство з життєвими формами та світоглядом грецького Сходу. Уже півтораста років тому вони переклали Біблію на грецьку мову, і вважали, що ця їхня Біблія добре прийшлася до грецького світу.

Та хоч і мали вони все це, хоч і мали в Леонтополісі свій власний храм, проте вважали гору Сіон за свій центр. Вони любили Юдею, з глибоким жалем бачили, як через політичну нездольність Єрусалима постала загроза, що юдейська держава розпадеться. Велика турбота сповнювала їх, щоб лишився принаймні храм. Вони платили податок на храм, як і всі інші юдеї, їздили на прощу до Єрусалима, вони мали там свої власні готелі, синагоги, кладовища. Багато обітованих подарунків храму, ворота, колони, галереї споруджені були ними. Життя без храму в Єрусалимі було немислиме також і для александрійських юдеїв. Вони заносилися високо, не давали помітити, як дуже хвилювали їх події в Юдеї. Підприємства процвітали, новий цезар вважав на них. Блискуче їздили вони в своїх розкішних екіпажах по корзо, по-князівському сиділи на своїх високих стільцях за бар’єрами базиліки, біржі, вони влаштовували свої великі свята в Канопусі, на острові Фаросі. Але коли вони були самі між собою, тоді часто похмурими ставали їхні пихаті обличчя. Горло їм стискалося, горді плечі їхні обвисали.

Александрійські юдеї прийняли Йосифа сердечно та з пошаною, коли він у почті нового цезаря зійшов із корабля. Далебі, добре була відома участь Йосифа в проголошенні Веспасіана, цю участь навіть переоцінювали. Молодість Йосифа, його зосереджена пругкість, серйозна краса його худого палкого обличчя вабили серця. Як свого часу в Галилеї, тепер кричали йому в Александрії, коли він показувався на юдейських вулицях:

— Морон, морон, наш владар, наш владар!

Після темного фанатизму Юдеї, після грубості римських військових таборів він із насолодою вбирав тепер у себе ясність світового міста. Своє тяжке та бурхливе попереднє життя, свою дружину Мару він залишив у Галилеї. Його цариною були не інтриги активної політики, не грубі завдання військової організації, його цариною було духовне. Він із гордістю носив на поясі золотий писемний прилад, що молодий генерал Тит подарував йому при від’їзді з Галилеї як знак ушанування.

Пишно, поряд із гросмейстером Теодором бар-Даніелем, проїздив він по корзо. Показувався в бібліотеці, в купальнях, в розкішних ресторанах Канопуса. Юдей зі золотим писемним приладом скоро став усюди відомий. У деяких аудиторіях, коли заходив він, підводилися вчителі та студенти. Фабриканти, купці горді були, коли він відвідував їхні підприємства, крамниці, склади. Літератори почувалися вшанованими, коли він бував на їхніх читаннях. Він провадив життя великого пана. Чоловіки прислухалися до нього, жінки обступали його.

Так, його пророкування справдилося. Веспасіан справді був месія. Звісно, визволення цим месією відбувалося інакше, ніж він думав, помалу, ясно, тверезо. Воно полягало в тому, що цей чоловік розбив шкаралупу юдейства, щоб її вміст вилився над землею, й еллінство й юдейство розтопилися одне в одному. В Йосифове життя та світосприймання дедалі більше протискався ясний, скептичний дух цих східних греків. Він не розумів тепер, як він раніше міг почувати огиду до всього не-юдейського. Герої грецьких міфів і пророки Біблії не виключають одні одних, немає ніякого протиставлення між небом Ягве й Олімпом Гомера. Йосиф почав ненавидіти кордони, які для нього раніше означали відмінність, обраність. Завдання в тому, щоб власне добро перелити в інших, а чуже добро увібрати в себе самих.

Він був перша людина з таким приблизно світоглядом у житті. Він був новою породою людини, не юдей більше, не грек і не римлянин: громадянин цілої земної кулі, принаймні, культурної її частини.

Здавна місто Александрія було головним осідком ворогів юдеїв. Тут проповідували Апіон, Аполлон Моло, Лізімах, єгипетський найвищий