Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

жрець Мането, що юдеї походять від прокажених, що вони поклоняються в своїй святині святинь ослиній голові, вгодовують у своєму храмі молодих греків, вбивають їх на своє свято Пасхи й укладають щороку, п’ючи кров цих жертв, юдейську таємну спілку проти всіх інших народів. Тридцять років тому два директори вищої спортивної школи, Діоніс і Лампон, спеціально організували протиюдейський рух. Білі черевики спортивної школи стали поступово символом, і тепер вороги юдеїв у всьому Єгипті називали себе «біловзутими».

Прибуття Йосифа до Александрії стало для «біловзутих» новим бичем. Те, як він гордовито роз’їжджав по місту та приймав ушанування, здавалося їм втіленням юдейської пихи. В своїх клубах, на своїх зборах вони співали куплети, частково справді дотепні, про юдейського героя боротьби за свободу, що перебіг до римлян, про діяльного макавеїста, що всюди встрявав і вішав свій плащ на кожен із восьми вітрів.

Одного дня, коли Йосиф хотів зайти в агріппінські купальні, то мусив у портику проходити повз групу молодих людей у білих черевиках. Як тільки «біловзуті» побачили його, вони завели гугняво, гортанно, пискливо й однотонно: «Морон, морон», явно пародіюючи ентузіастичні вигуки юдеїв до Йосифа.

Блідо-смагляве обличчя Йосифа зблідло ще дужче. Але він ішов прямо, не повертаючи голови ні праворуч, ні ліворуч. «Біловзуті», коли побачили, що він не звертає на них уваги, подвоїли свої вигуки. Деякі кричали: «Не наближайтеся до нього, щоб він вас не заразив». Інші: «Як вам до смаку наша свинина, пане Макавей?» З усіх боків тепер розносилося, лунало: «Йосиф Макавей! Обрізаний Лівій!» і Йосиф бачив перед собою стіну зі злісних, скривлених ненавистю облич.

— Вам треба щось? — кинув він запитання в перше обличчя, оливкового кольору, і його голос був дуже спокійний. Запитаний із перебільшеною, зухвалою смиренністю сказав:

— Я хочу просити тільки про одну довідку, пане Макавей. Ваш панотець теж був прокажений?

Йосиф подивився йому в очі, не сказав нічого. Другий «біловзутий», вказуючи на Йосифів золотий писемний прилад, сказав:

— Ця штука супроводила вашого предка, коли ви були вигнані з Єгипта?

Йосиф усе ще не говорив нічого. Раптом страховинно бистрим рухом вихопив він з-за пояса свій важкий писемний прилад і вдарив ним запитуючого по голові. Вона розкололася. Йосиф гордовито, не повертаючись до поваленого, пройшов усередину купальні. «Біловзуті» хотіли кинутися за ним, але служники купалень і відвідувачі заступили їм дорогу.

Вдарений, чоловік на ім’я Хереас, із поважної родини, був поранений важко. Розпочато було слідство проти Йосифа, але скоро його припинили. Цезар сказав Йосифові:

— Ну-ну, хлопче, дуже мило. Але писемний прилад вам дарували, власне, не на те зовсім.

Щороку александрійські юдеї влаштовували на острові Фаросі велике свято на спогад про закінчення грецької Біблії. Другий Птолемей і шеф його бібліотеки, Деметрій із Фалерона, спонукали три століття тому до перекладу Святого Письма на грецьку мову. Сімдесят юдейських докторів, що однаково знали гебрейську та грецьку мови, закінчили важку справу, що передавала Боже слово юдеям Єгипту, які вже не розуміли первісного його тексту. Сімдесят два доктори працювали в самотині, кожен пильно відокремлений; проте текст кожного слово в слово збігався з текстом усіх інших. Це диво, вчинене Ягве, бо він схвалював примирення юдеїв та їхнє спільне життя з греками, зазначали александрійці на своєму щорічному святі.

Усі видатні чоловіки та жінки міста, а також і неюдеї, з’явилися цього дня на острів Фарос: тільки «біловзуті» залишалися осторонь. У святі взяли участь також цезар, принц Тит, багато великих панів із Риму й усіх провінцій, яких привабила до Александрії присутність тут двору.

Йосиф дістав завдання виголосити подяку іноплеменцям, які були на святі. Він робив це цікавим, проте не незначним способом, зворушливими словами вихваляв письменство, що об’єднує народи, світове місто Александрію, що об’єднує народи.

Для нього, щоб говорити з успіхом, треба було перевіряти вплив промови по обличчях слухачів, і він мав звичку, щоб дізнатися про враження, дивитися, промовляючи, на перше-ліпше обличчя з маси. Цього разу його око впало на м’ясисту і проте строгу, дуже римську голову. Але голова замкнулася перед ним і під час усієї промови залишалася нерухомою. Похмуро, надзвичайно безвиразно дивилася ця голова через нього, повз нього, з дивно тупою пихою, що майже виводила його з рівноваги.

Скінчивши свою промову, Йосиф довідався, що то за пан, якому належала голова. Виявилося, що це був Кай Фабулл, придворний живописець цезаря Нерона, що малював фрески Золотого дому. Йосиф пильно роздивлявся чоловіка, який із такою нечемною байдужістю вислухав його промову. На присадкуватому, товстому, майже безформному тілі — сильна, строга голова. Одягнений був Кай Фабулл особливо дбайливо та тримався церемонно, з підкресленою гідністю, що при його огрядності виглядало трохи комічно.

У Римі Йосиф багато чув про витівки цього Кая Фабулла. Живописець, переконаний еллініст, що запроваджував легке, радісне мистецтво, у своїй поведінці був підкреслено серйозний; він малював тільки в парадному убранні, був надмірно гордовитий, не розмовляв із своїми невільниками, порозумівався з ними тільки знаками та кивками. Таке славетне та популярне було його мистецтво — в кожному навіть найменшому провінційному місті існували його фрески, — проте йому не щастило проникнути у значні римські родини. Нарешті він одружився з елінізованою єгиптянкою і цим назавжди загородив собі вступ до пануючої верстви.

Йосиф дивувався, що взагалі Фабулл був тут; йому казали, що його вважають за одного з найзавзятіших прихильників «біловзутих». Йосифові було огидне всяке малярство, воно не подобалося йому. Припис закону — ти не повинен творити собі образу — глибоко вгризся в нього. І в Римі письменників цінували дуже високо, а художників вважали за істот нижчої касти; цього гонористого живописця Фабулла Йосиф розглядав із подвійно зневажливою огидою.

Цезар заговорив із Йосифом. У прекрасному примірнику грецької Біблії, який йому піднесли як почесний подарунок, він знайшов своїм пильним поглядом деякі еротичні моменти та рипучим голосом просив Йосифа їх розтлумачити.

— Ви таки трохи погладшали, мій юдейчику, — сказав він безпосередньо, здивовано. Звернувся до Фабулла, що стояв недалеко. — Ви повинні були б бачити мого юдея в Галилеї, майстре. Тоді він був чудовий. Виснажений, худющий, занехаяний. Справді пророк для малювання.

Фабулл стояв церемонний, похмурий; Йосиф ввічливо усміхався.

— Тут мене доглядає лікар Гекатей, — продовжував Веспасіан. — Він звелів мені раз на тиждень постити. Це знаменито мені допомагає. Як ви гадаєте, Фабулле? Якщо ми заставимо хлопця попостити тиждень, ви тоді змалюєте його мені?

Фабулл стояв, як пень, трохи скрививши обличчя. Йосиф сказав ухильно:

— Це радує мене, ваша величність, що сьогодні ви можете так задоволено жартувати з приводу Йотапати.