Читати книгу - "Холодне Сонце, Артур Сіренко"

                      «Загубить
                        Але загубить по-справжньому
                        Аби могти знайти…»
                                                               (Гійом Аполлінер)

Шматок вітрила сірого
Безпритульної дірявої каравели 
Флорентійця – сина нотаріуса – 
Це маленьке льонове небо,
Яке заперечує довгодзьобий птах*
Смутку чорно-білої самотності,
Окриленої печалі моря:
Чекай**
Одкровення водяної пустелі
Такої ж байдужої як вітер***,
Що вічно дарує неспокій.
Чи може з того шматка вітрила 
Змайструвати прапор республіки – 
Білий з черленою лілією,
Тільки чим його відбілити – 
Оцей сірий уривок тканини – 
Все що лишилося, не загубилося
(Окрім надії на повернення,
Окрім хворобливої ностальгії 
За вапняковим палаццо),
А ще думки про одного вигнанця,
Що замість необачного повернення 
Мандрував до страшного інферно:
Краще б перетворився в чаплю 
І мочив свої ноги довгі
В річці Арно – шукаючи кваків
Зелених. 

Примітки:
Я хотів написати текст про трьох флорентійців, але написалось лише про двох. Тому в жмені затиснуті тільки два флорини – два золотих, ще тих – республіканських, з лілією та Іваном Хрестителем. Питання в чиїй жмені – в жмені того, Альберіго, чи того, хто обрав поводирем Вергілія?   
* - подейкують, що першим птахом, якого побачив Альберіго перетнувши океан була біла чапля. Але то легенда. Сам Альберіго про це ні слова в своїх нотатках.  
** - у Равенні розповідають, що нащадок Каччагуйди Єлисейського постійно чогось очікував, але я в то не вірю. 
*** -  Джироламо Савонарола, якось сказав, що вітер і до нього, і до його слів байдужий. Напевно, натякав, що вітер не буде роздмухувати багаття на якому йому судилось палахкотіти.