Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Вона не з’явилась одразу. Вона визрівала — як літній дощ у важкому небі, як перший сніг, що довго не падає, але вже дихає в повітрі.

Мрія.

Вона не була про машинки, новий рюкзак чи поїздку до зоопарку. Вона була інакша. Глибша. Незрозуміла навіть мені самому до кінця. Я просто знав: я хочу створювати щось, що змушує інших відчувати. Зупинятись. Усміхатись. Можливо — навіть плакати.

Я сказав мамі:

— Я хочу бути художником. Або письменником. Або тим, хто малює книги. Можна бути кимось отак?

Мама не сміялася. Не казала «виростеш — передумаєш». Вона подивилася так, як тільки мама вміє — глибоко, тихо, з довірою.

— Можна бути ким завгодно, — сказала вона. — Головне — не зрадити себе.

І тоді мрія почала жити. Вона перестала бути туманом, стала формою. Малюнком у зошиті, історією, написаною між уроками, і шепотом у серці: «А раптом усе можливо?»

З того дня я почав не тільки думати про мрію. Я почав її тримати — обережно, але впевнено. І навіть якщо вона ще була далека, я вже знав: перший крок — просто дозволити їй бути.

---