Читати книгу - "На скрижалях історії"

Антін помер, задавив його тиф-сипняк. Поховали на старому кладовищі в густих зарослях. Громада села визначила місце вже для нового, бо тиф прискорив «заселення» старого до найменшого клаптя землі.

Іван пішов працювати до райпрофспілки в Кам'янку. Збулася мрія мачухи, розвіяти сім'ю старого коваля. Залишилося при ньому лише двоє менших синів. З думки Івана не сходять ці два малюки. Про батька теж серце болить, бо мачуха зовсім не дбає про нього, а працює той багато, навіть надолужує вночі.

Щонеділі буває Іван у Вербівці, розпитує братів, чи не б'є їх мачуха, чи дає їсти, що вони роблять, коли сидять голодні. Старший братик Альоша признається:

— Як дуже хочеться їсти, то йдемо до батька в кузню, а потім разом із ним заходимо до хати, він каже мачусі, щоб давала їсти, тоді й їмо.

Уже два дні брат Артем удома, прибув із волості, каже що у відпустку. Мачуха гнівається, бо батько, сватаючи її, не зізнався, що крім малих трьох хлопців, є у нього ще й три дорослі парубки. Старий оправдовується, що не знав, чи є вони живі, таке твориться в Україні.

Артем восьма дитина в їхній сім'ї, ураховуючи й тих двох, що померли малими. Незважаючи на злиденне життя, був складом і фігурою міцним, а характером — упертий, настирливий. Довгими осінніми й зимовими вечорами співав із сестрами, заспівувала мама, сидячи за прядкою. Виступав на сцені сільського клубу й любив аплодисменти більше ніж гроші. Змалечку завжди вимагав те, що йому бажалося. Як криком не домагався — брав силою.

Третього дня перебування в рідній хаті Артем ніби засумував за чимось. Сидячи біля вікна вгледів за двором вершників із рушницями, розчинив вікно й шугнув спритно, по-кошачому, за хату. Пролунали постріли. Старий коваль вийшов із хати й звернувся до чолов'яги, що спішившись із коня прямував до оселі:

— Чого це ви, хлопці, мою хату обстрілюєте?

— Не хату, а бандита хотіли впіймати, утік, мерзотник, — відповів приходень у шкірянці, оперезаний портупеєю, на якій теліпалася велика кобура з пістолем.

— А що він вам зробив, що ви його хочете впіймати? Він же служить у міліції.

— Я уповноважений УКОМу партії по боротьбі з бандитизмом Іонін Іван Борисович, попереджаю, що вашого сина Артема впіймаю й розстріляю. Справа в тому, що три молоді хлопці закохалися в молоду дівчину Погорілу Марію й розсварились між собою. Один одного покалічили, а ваш схопив кулемета й гвинтівку в міліції й подався до Чорного Ворона в ліс.

Тим часом Артем добіг до двору Гельона Левка, який на току трусив околот і попросився до нього:

— Посиджу у вашому околоті, у разі, хто питатиме, чи не бачили такого бандита як я, скажіть, що побіг до річки...

— А через хвилину, — розповідав пізніше чоловік, — під'їхали до двору верхівці й запитують, чи не бачив, куди поділася людина, що тут пробігала по шляху. Я відповів, що той шуснув до річки в городи, а в руках у нього була якась чудернацька рушниця. Верхівці повернулися.

Артем подався до двоюрідного брата Прокопа, там і заночував. Наступного дня той провів Артема на Кам'янку разом із хлопцями, котрим вручила сільуправа повістки, щоб з'явились у «Комдез» (комітет боротьби проти дезертирства). Іван із хлопцями теж пішов до Кам'янки.

Усіх вербівчан і викликаних з інших сіл Телепинської волості Гребенюк із «Комдезу» направив у м. Ромни. А мачуха того ж дня зібрала дочок і гуртом поплелися в Лебедівку, у власну хату, лаючись:

— Нехай йому біс, ще вб'ють у Вербівці. Стріляють прямо по хаті!

За нею приїхав син парою коней, але нічого було взяти на воза, усе вже перенесено. Лишилося з сім'ї коваля при ньому лише двоє малолітніх синів.

Призовники Телепинської волості прибули до міста Ромни. Щоб не було холодно у вагонах, їм встановили бляшані грубки, приготували дров і вугілля. Та в теплушках розтопляти не довелося, тепло було й без того, та і їхати довелося не довго. Висадившись із вагона, вони завбачливо прихопили з собою й бляшану грубку разом із димохідними трубами. Опісля вона неабияк знадобилася, оскільки в приміщенні, куди їх помістили, було вогко. Укладалися спати покотом на одноповерхових нарах не розбуваючись і не роздягаючись. Командування про них начебто забуло, ніхто не відвідує тривалий час.

Старостою приміщення обрали Бегейду Михайла з села Коханівки, який наглядає за порядком і всьому дає лад. Розпорядився затопити залізну грубку, вивівши через вікно димохідну трубу. Таким чином висушили й вимили підлогу, відразу стало затишно й комфортно. От тільки коли день добігає кінця, довгої осінньої ночі всі сумують. Немає світла, вкладаються спати рано, адже робити нічого. Цигана Романа часто й густо відвідують мати й сестри, наносять йому сала, хліба й повно всяких наїдків. Він дав кусень сала, хлопці в нього вставили гніт, запалили й з'явилося яке-не-яке світло, переймом навіть у двох місцях приміщення. Частенько Артем вигукує:

— Давайте, хлопці, співати, щоб не сумувати!

Шанувальники пісні охоче збираються навколо нього й