Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

Однак, важко погодитись і із другим судовим рішенням[267] проте, що цей злочин відноситься до злочинів з альтернативними діями. Недоліком цієї точки зору є те, що вона не дає ніякої кримінально-правової оцінки самому факту “невдалого” збуту наркотичних засобів. Спробуємо цю точку зору спростувати за допомогою такого приклада. Особа була засуджена до 5 років позбавлення волі за незаконне придбання наркотичних засобів з метою збуту (ст. 307 КК), однак наркотичні засоби у неї не були вилученні, оскільки вона успіла їх сховати. Після відбуття покарання ця особа спробувала збути наркотичні засоби, але не довела свій злочинний намір до кінця з незалежних від її волі причин, оскільки при їх продажі була затримана робітниками міліції. Якщо признавати злочин, передбачений ст. 307 КК, злочином з альтернативними діями, як про це стверджується в теорії кримінального права “суб’єкт не вчинює нового злочину, якщо він… спочатку незаконно придбає наркотичний засіб, зберігає його, а потім збуває”[268], то виходить, що в нинішній час, коли особа збувала наркотичний засіб, вона нового злочину не вчиняла, оскільки за “цей” злочин вона була вже засуджена 5 років назад і відбула за нього покарання, а тому її не можна притягнути до кримінальної відповідальності, оскільки згідно з ч. 3 ст. 2 КК ніхто не може бути притягнутий до кримінальній відповідальності за той самий злочин більше одного разу. А якщо замість наркотичних засобів предметом злочину буде вогнепальна зброя, то при аналогічних обставинах, збут цієї зброї через п’ять років після незаконного придбання (ч. 1 ст. 263 КК), також не буде злочином? З нашої точки зору, така позиція суперечить не тільки ч. 1 ст. 2 КК, а також здоровому глузду, оскільки можна за “майбутні” дії відбути покарання ще в “минулому”.

Ми згодні с третім судовим рішенням проте, що злочин, передбачений ст. 307 КК відноситься до продовжуваних злочинів[269], але не згодні з висновками проте, що засуджений вчинив закінчений злочин, оскільки “якщо продовжуваний злочин не доведений до кінця з причин, які не залежали від волі винного, то скоєне кваліфікується як замах на злочин, ознакою якого є наслідки (шкода, розміри), що її намагався досягнути винний внаслідок вчинення усіх запланованих ним дій”[270].

З цих підстав ми також не згодні з останнім рішенням [152], проте, що в цьому випадку є сукупність злочинів (ч. 3 ст. 307 КК, ч. 2 ст. 307 КК, ч. 2 ст. 15 — ч. 2 ст. 307 КК), оскільки засуджений М. в серпні 2006 р. незаконно придбав 29,687 г. амфетаміна в особливо великих розмірах з метою збуту, які на протязі 2 місяців збував, але 03.10.2006 р. при збуті чергової частини наркотичних засобів вагою 3,087 г. був затриманий робітниками міліції, які після цього вилучили за місцем його проживання решту частину наркотичних засобів. Таким чином, засуджений М. не довів свій злочин по збуту 29,687 г. амфетаміна до кінця з причин, що не залежали від його волі, а тому його дії необхідно кваліфікувати як замах на незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів в особливо великих розмірах (ч. 2 ст. 15 — ч. 3 ст. 307 КК).

Таким чином, перед тим як призначати покарання за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, необхідно по кожному із злочинів, які входять до множинності злочинів, насамперед визначитися, а до якого ж виду одиночних злочинів той відноситься.

2. Рядом з цією проблемою знаходиться проблема так званих “епізодів злочинної діяльності”, яка полягає насамперед у тому, що у судовій практиці під цей кримінально-правовий термін підпадають різні кримінально-правові поняття:

а) як суспільно-небезпечні діяння, які не мають самостійної кримінально-правової кваліфікації і по яким не можуть бути призначене покарання і які мають кримінально правове значення тільки в сукупності з іншими діями (п. 20 постанови Пленуму);

б) так і суспільно небезпечні діяння, які мають самостійну кримінально-правову кваліфікацію, по яким може бути призначене покарання і які мають самостійне кримінально-правове значення (п. 3 постанови Пленуму).

На наш погляд, до першої групи відносяться наприклад, злочини з альтернативними діями або продовжувані злочини, повторність тотожних злочинів, а до другої групи відносяться суспільно-небезпечні діяння які мають самостійну кваліфікацію вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті і які мають самостійні санкції. При цьому судді забувають проте, що кваліфікація “епізодів злочинної діяльності” із першої групи по одній статті (одній частині однієї статті) КК зовсім не означає, що у всіх випадках засуджений вчиняє тільки один злочин (наприклад, незаконно відремонтував і збув вогнепальну зброю), оскільки повторність тотожних злочинів (наприклад, спочатку незаконно придбав вогнепальну зброю а через місяць незаконно придбав до неї бойові припаси) означає множинність злочинів.

В зв’язку з цим викликає сумніви наступне рішення Верховного Суду України, яке було приведено в узагальненні “Судова практика з питань кваліфікації повторності та сукупності злочинів (статті 32, 33, 35 Кримінального кодексу України)”. В цьому узагальненні зокрема вказано, що «трапляються у судовій практиці випадки помилкового призначення покарання за повторні тотожні дії. Наприклад, ухвалою Верховного Суду України за касаційною скаргою засудженого і його захисника змінено вирок Апеляційного суду Хмельницької області стосовно раніше судимого Х., засудженого за ч. 1 ст. 263 КК за епізодами вчинення злочинів у 2002–2003 р.р. на три роки позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26.04.2004 р., більш суворим Х. призначено покарання на три роки шість місяців позбавлення волі. За ч. 1 ст. 263 КК за епізодом злочину, вчиненого у грудні 2004 р. апеляційний суд засудив Х. на три роки позбавлення волі. Відповідно до ст. 71 КК