Читати книгу - "Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina"

«Тепер я розумію, що я тобі подобаюся більше, ніж я думав, ти знаєш, що я почуваюся в безпеці поруч з тобою», — кажу я йому з усмішкою.

«Для тебе я б зірку з неба збив», — каже він мені.

«Як романтично», — кажу я йому.

З допомогою Алехандро та батьків я все підготувала, спакувала, не знала, відправляти повідомлення Лаурі чи ні, тому вирішила почекати.

«Все буде добре», — каже він мені.

«Сподіваюся, твоя мати-змія нічого не підозрює, вибач, що так її назвав, але я думаю, що вона цього заслуговує», — кажу їй.

«Не хвилюйся», — каже він мені.

Ми обнялися, відчуваючи вагу прийнятих рішень і обіцянок. Ми знали, що дорога попереду буде сповнена випробувань, але в той момент у нас вистачило сил і любові протистояти їм.

Серед хаосу та хвилювання ночі моя мати підійшла до Алехандро з серйозним виразом обличчя.

— Алехандро, коли відправляється рейс? Ми маємо швидше піти, поки твої батьки щось не запідозрили. Ми не можемо ризикувати, щоб вони завадили нашим планам.

Алехандро кивнув, розуміючи гостроту ситуації.

— Рейс вилітає о 5 ранку. У нас ще є час, але так, ми повинні рухатися швидко. Мої батьки будуть зайняті підготовкою до подорожі, тож у нас є можливість. Але треба діяти обережно.

Моя мати кивнула, її розум працював на повну швидкість, щоб скласти план.

— Ну, ось що ми зробимо. Давайте вийдемо через чорний хід і сховаємося в гаражі. Звідти ми візьмемо машину та поїдемо в аеропорт. Ми повинні бути непомітними, щоб не викликати підозр, ми непомітно підемо до найближчого готелю, переспимо там, а потім виїдемо до 5 ранку.

Алехандро кивнув, захоплюючись рішучістю моєї матері.

-Зрозумів. Я зроблю все можливе, щоб Валерія та всі були в безпеці.

Ми попрямували до задніх дверей будинку, пильно стежачи, щоб хтось не побачив нас. Швидкими тихими кроками ми дійшли до гаража й сіли в машину. Моя мати сіла за кермо, її обличчя було спокійним, але настороженим.

— Я готовий. Давайте зробимо це.

Алехандро сидів поруч зі мною на задньому сидінні, міцно стискаючи мою руку. Я знав, що ми збираємося вирушити в подорож, повну викликів і ризиків, а також надії та любові.

Двигун автомобіля тихо заревів, коли мама заводила його, і незабаром ми прямували до аеропорту, наші серця калатали від хвилювання та невизначеності попереду.