Читати книгу - "Лазарус, Світлана Володимирівна Тараторіна"

— Ви вчинили, як дурень. Віддали докази. Добре, що він вас не вбив, — продовжував сердитися Тюрин. — І заради чого? Ваш брат давно мертвий. Ви самі це знаєте.

— Завжди хочеться вірити, що той, кого ти любив, досі живий, — Рапойто-Дубяго потер забиту щелепу. Тюрин відвів погляд. Він знову згадав батька. — А ще я думав, що, користуючись ім’ям Сашка Хоменка, як його брат, зможу вивести Голубєва на чисту воду. Тепер я переконаний, що таємною організацією керував не Тропінкін, а він. «Згори тихо, а всередині лихо». Ніхто б ніколи не здогадався, що двоголовець може керувати змієпоклонцями. Голубєв таврував дітей. Мабуть, обпоював перед тим, от вони нічого й не пам’ятали. Це Голубєв вас так підрівняв?

Тюрин торкнувся обличчя. Лівий бік перетворився на місиво. Вальдемар розтрощив вилицю, зламав ніс, дивом не вибив щелепу.

— Дітей позначала Апі, — стомлено проказав Тюрин. — Але до неї їх водив не Тропінкін. І не Голубєв. І головне, від початку було зрозуміло… Перетц же казав. Апі приходить тільки до жінок-медіумів.

Тюрин підвівся і постукав водію:

— До Стрітенської церкви! І швидше, поки не розвиднилося.

Рапойто-Дубяго здивовано витріщився.

IX

Ще на під’їзді Тюрин побачив яскраве світло у вікнах Стрітенської. Вона сяяла, як Різдвяної ночі, обіцяла спокій і порятунок від лих, що охопили Київ. Двері були незамкнені. Всередині пахло ладаном і горілим воском. Палали сотні свічок, як у сні про ритуал. Урочисто блищав іконостас. За вікнами вже почало сіріти. Ночі в листопаді довгі. А отже, Апі ще має час.

Тюрин відчув жахливу силу, що линула з-за царських дверей. Вона тягнула, наче магніт. Змушувала раз по раз вертатися очима до золотих дверей.

Цього разу Тюрин витягнув звичайний револьвер. Навіть не сумнівався, що сюди кощі не поткнуться. Рапойто-Дубяго зробив те саме. Майже відразу його очі прикипіли до темного «херувима».

— Саша, — прошепотів людополіціянт.

— Ха! — пролунало збоку. З-за панікадила вийшла мадам Кац. Вона так само була у чорній випрасуваній сукні. Сиве волосся акуратно затягнуте у дульку, на потилиці — капелюшок-таблетка. На лікті бовтався ридикюль. Але цього разу тонку шию старої прикрашав білосніжний плетений комірець, ніби мадам Кац для особливо урочистих подій дістала його з «посагу», який уже встигла скласти на смерть. Очі старої палали, немов жаринки.

— А я вже вас зачекалася, — сказала мадам Кац. — Світає. Часу обмаль.

— Навіщо ви все це робили? — тихо запитав Тюрин. Смиренний і урочистий вигляд колишньої вчительки збивав з пантелику.

— Через Костика, — здивовано посміхнулася жінка.

— Він же перетворився на коща. Я знайшов свідків, — утрутився Рапойто-Дубяго. Мадам Кац нагородила його зневажливим поглядом. Тюрин жестом зупинив людополіціянта.

— Двадцять один рік тому, коли Костика покусали, він прибіг до мене, — продовжила Кац. — Хотів чи з’їсти, чи сховатися — не знаю. Якийсь учений вважав, що у кощів зостаються уривки свідомості. Так от — ні! І близько не зостається. Після перетворення дорогі нам люди стають смердючими агресивними довбешками. Але я його залишила. Замкнула у підвалі. І прийшла сюди просити Апі про допомогу.

— Звідки ви про неї дізналися? Апі прийшла до вас у сни?

— Так, але не зразу. Так сталося, що я бачила, як загинув цей хлопчик, — Кац розвернулася до темного «херувима».

— І нікому нічого не розказали? — не витримав Рапойто-Дубяго.

— А мене ніхто не питав, — огризнулася стара. — А потім почався погром, зник Костик… Одним словом, тоді я вперше дізналася про Апі. І коли Костика покусали, я стала її просити, молила дарувати йому життя. Апі прийшла уві сні. Наказала привести Костика сюди. І я привела, — мадам Кац скривилася, наче від болю.

— Костик досі живий? — здивувався Тюрин.

— Хіба це життя? — з ока жінки скотилася самотня сльоза. — Вона дозволяла іноді бачити Костика, натомість вимагала приводити дванадцятирічних хлопчиків. Діти заходили за царські двері, але, на відміну від Костика, завжди верталися. Двадцять один рік я слухняно виконувала накази… Можете мені не вірити, але я була певна, що з ними все добре. Апі ніби когось шукала. А коли хлопчик не підходив, вертала його назад.

— Свята наївність, — фиркнув Рапойто-Дубяго, — думаєте, ми вам повіримо?

— Якщо чесно, мені байдуже, — тремтячими руками стара розкрила ридикюль, витягла залізну фляжку і зробила кілька обережних ковтків. — До всіх цих жахіть з Мітею, Яшею, — Кац знову зверталася до Тюрина, — навіть коли газети писали про Тумса, я вірила, хотіла вірити, що допомагаю Костику…

— Ярослав Тумс? — у пам’яті Тюрина спливло обпечене обличчя маніяка-перелесника. — Ви і його приводили до Апі?

Мадам Кац закрутила кришку, висмикнула з манжети хустинку і промокнула губи. Її погляд був порожній, а рухи — механічні.

— Приводила. Бідолашна дитина. Не дивно, що він став монстром. З такою матір’ю. Коли я побачила в газетах, у чому його звинувачують, то так і подумала. Я не здогадалася пов’язати його вчинки з візитом до Апі. А потім Мітя, Яша.

Мадам Кац стиснула сухі кулаки, ніби хотіла нігтями пробити долоні. Тюрин зауважив, що досі тримає револьвер, хоч і в опущеній руці. Лівою рукою потер скроню і знову запитав:

— І всіх хлопчиків ви записували до зошита. Це ж був ваш зошит? Навіщо ви віддали його Богрову?

— Він хотів дізнатися, що з ним не так… — Кац раптом похитнулася і, щоб не впасти, вхопилася за панікадило. Свічки злякано здригнулися. — Шість місяців тому Апі немов оскаженіла, стала вимагати дедалі більше дітей. А ті, хто вже в неї бував, відчули: щось змінилося. Мітя дуже мучився. Вважав, що має зробити вчинок. Покарати людей за всі страждання нечисті. Хлопчики такі хлопчики… Але вам уже час, я і так забалакалася.

Мадам Кац подивилася на царські двері. В її очах було стільки люті й муки, що Тюрин подумав: так мала дивитися на імператора Апі, коли той забирав її сина.

— А ви постійте тут, — Кац кивнула до Рапойто-Дубяга. — До вас ще дійде черга. Апі сподобалася кров вашого брата, а значить, і у вас із нею договір.

— Я не один з ваших хлопчиків, — огризнувся людополіціянт і зробив крок слідом за Тюриним.

— Ви почуєте, як щось станеться, — зупинив його відживлений. Відчував, що з Апі має поговорити сам. Людополіціянт незадоволено скривився, дістав з кобури вогневій і простягнув Тюрину. Олександр Петрович мовчки прийняв.

Царські двері безшумно відчинилися.

— Йдіть, милий, вона чекає. І звільніть Костика, — сказала мадам Кац. Човгаючи ногами, вона підійшла до стільця під стіною, важко опустилася і знову дістала пляшечку.

За вікнами нестримно світлішало.

X

Тюрин зайшов