Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

— Всім потрібен відпочинок, — м’яко, але твердо додав принц.

Сігурд опустив голову і важко зітхнув.

— Мабуть, ти правий, — промовив глухо, майже приречено. — Повертаємося. Завтра продовжимо пошуки.

— Повертаємось! — крикнув Рагнальд, і його голос підхопили інші.

Повернення зайняло більше години. Пошуки відвели їх далеко від поселення. Коли дісталися, біля Великого Дому вже палало вогнище. Люди зібралися навколо, але атмосфера була іншою — суміш стурбованості, втоми і тривожного чекання.

Сігурд зупинився на краю галявини, поглянув на вогонь і похитав головою.

— Я не можу…

Рагнальд ледь помітно зітхнув. Він добре розумів, як важко Сігурду, але знав інакше.

— Потрібно, друже, — м’яко, але владно промовив він. — Це твій народ, і він чекає від тебе такої ж віддачі, яку самі вони показали у пошуках Інгеборди. Всі відклали святкування, щоб допомогти. Багато хто чекав цієї ночі, щоб заручитися і отримати благословення богів.

Принц із малих літ знав, наскільки важливою є роль правителя для свого народу. Його батьки не раз нагадували, що навіть у найтемніші часи королівська родина має бути поруч із людьми. Сігурд — їхній конунг, їхня надія. І хоч Рагнальду було шкода друга, він не міг допустити, щоб той втратив довіру свого народу.

Сігурд мовчав довгі миті, потім повільно кивнув.

— Ти правий, — прошепотів він втомлено. — Не можна розчаровувати закоханих.

Його серце ще боліло, а втома й розчарування важко відступали, але він зібрався. Він був тим, кого обрали правителем. І сьогодні, попри тінь тривоги, він мав стояти поряд зі своїм народом.

Поселенці чекали. Зазвичай вогнище для квіткових заручин розпалювали в полі чи на галявині серед дерев, а дари богу сонця приносили опівдні. Але сьогодні все було інакше. Події дня внесли свої корективи, і ніхто не знав, чи буде ця ніч такою ж світлою, як планувалося.

Біля вогнища стояв стіл із білою скатертиною, навколо — люди з квітами в руках. У повітрі змішувалися хвилювання, аромат свіжої трави й диму.

Як тільки Сігурд і його друзі підійшли, до нього підійшла Велена й подала маленьку корзинку із зерном. Її руки ледь тремтіли, а почервонілі очі видавали тривогу за Інгеборду.

Конунг зробив крок до столу й завмер, на мить опустивши погляд. Цього вечора він мав стояти тут не один — поруч мала бути вона, кого він кохав і хто розділяв би цей момент.

Глибоко вдихнувши, він відкинув гіркоту розлуки й зосередився на ритуалі. Його голос пролунав чітко і впевнено:

— О славний Ярило, сонця ясний вогне!

Ти ведеш землю до розквіту, ти пробуджуєш лани,

Даруєш силу паросткам, плекаєш колос золотий.

З першими словами Конунга всі присутні почали підносити й класти квіти на стіл, утворюючи яскравий вінок із дарів. Сігурд повільно розкинув зерно навколо себе й у полум'я, що одразу запалахкотіло сильніше, ніби боги відповіли на його молитву.

— Прийми нашу жертву, дай землі родючість!

Ось зерно – щоб нива рясно колосилась!

Полум’я вирвалося вгору, відблиски заграли на обличчях людей. Усі затамували подих, коли конунг узяв повний глек молока й акуратно розлив його навколо та в вогонь. Біле полум’я спалахнуло яскравіше, освітлюючи ніч.

— Ось молоко – щоб життя струменіло джерелом!

Потім Сігурд обережно переклав кілька свіжих яєць у сплетене з трави гніздо. Його покладуть у курник, щоб квочка висиділа з нього нове життя.

— Ось яйце – щоб оновлення несло силу весни!

Наостанок він підняв обличчя до нічного неба, яке всипали зірки, і закінчив молитву:

— Хай твій кінь білий мчить полями, несучи врожай!

Хай кожна крапля дощу стане благословенням,

Хай вітри твої розвіють хмари журби!

Будь з нами, Ярило, в танці життя!

Сігурд відчув, як тепла рука впевнено лягла в його долоню. Це була Велена. На її місці мала бути Інгеборда — і ця думка гостро різала його серце. Але правий був Рагнальд: є обов’язки, які не можна відкладати, навіть коли душа розривається.

Жінка взяла за руку чоловіка поруч, і так, по ланцюжку, всі присутні переплели пальці, утворюючи велике коло навколо вогнища. Повільно, злагоджено, вони почали рухатися, співаючи пісню на честь Ярила. Вогонь мерехтів у їхніх очах — сумних і стривожених.

Пройшовши три кола, усі разом поклонилися вогнищу. Потім чоловіки та хлопці підходили до гуртів жінок, даруючи квіткові браслети — символи любові й вірності. Тим часом перші пари рушали до багаття, готуючись до випробування вогнем. Вони бралися за руки, набирали розбіг і разом стрибали через полум’я. Кожен, хто перестрибнув, отримував благословення богів. З кожним стрибком вогнище спалахувало яскравіше, ніби підтримуючи закоханих.