Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

ще й досі повний пихи Імперії, він по-солдатському ущипливий, швидкий на язик і ще швидший на руку. Коли він був чудовий на полі бою, то зовсім нестерпний у родинному житті; він знає тільки казарменну любов, тільки любов солдата, якій античні народи, ці дотепні творці міфів, дали в патрони сина Марса й Венери — Epoca. Ці чарівні хронікери релігії запаслися цілим десятком різноманітних божків любові. Вивчаючи праотців та атрибути цих Амурів, ви зараз же відкриєте якнайповніший розпис суспільних верств, а ми ще сподіваємося вигадати щось нове! Коли земна куля перевернеться, наче хворий у маячінні, і моря обернуться на материки, тогочасні французи знайдуть на дні нашого сучасного океану парову машину, гармату, газету і конституційну хартію, вкриті морськими рослинами.

Втретє йдучи на приступ цього славетного кладовища, поранений Массена, якого несли в екіпажному кузові, кинув своїм солдатам таку прекрасну коротку промову: «Як, кляті падлюки, ви дістаєте тільки по п'ять су на день, а в мене сорок мільйонів, і ви даєте мені вас випередити!..». Відомий тодішній наказ імператора своєму заступникові переданий через пана де-Сент-Круа, який тричі перепливав Дунай: «Вмерти або відбити село; йдеться про порятунок армії! Мости знищено.» Примітка Бальзака.

Ну, а графиня де-Монкорне, мій дорогий, — жіночка тендітна, тонка й боязка. Що скажеш ти про це подружжя? Для людини, знайомої зі світом, подібні випадковості такі звичайні, що відповідні шлюби становлять лише виняток. Я приїхав подивитися, до яких хитрощів вдається ця маленька й квола жінка, щоб командувати цим товстим, великим, квадратним генералом цілком так само, як він колись командував своїми кірасирами.

Коли Монкорне підвищує голос при своїй Віржіні, дружина його прикладає палець до губ, і він замовкає. Схотівши викурити свою люльку або сигару, цей солдат іде в альтанку, кроків за п'ятдесят від замку, і повертається надушеним. Пишаючися своєю слухняністю, він обертається до жінки, наче ведмідь, захмелілий від винограду, для того, щоб у відповідь на якусь пропозицію вимовити: «Як пані схоче». Коли він своїм важким кроком, від якого кам'яні плити здригаються, наче звичайні дошки, йде до своєї дружини, а вона кричить йому зляканим голосом: «Не можна!», він по-військовому робить півоборот праворуч, зронюючи смиренні слова: «Будь ласка, дасте мені знати, коли мені можна буде з вами поговорити…» — тим же голосом, яким він на берегах Дунаю кричав своїм кірасирам: «Хлопці, треба вмирати і вмирати з честю, коли нема іншого виходу!». Я чув від нього такі зворушливі слова під час розмови про дружину: «Я не тільки її люблю, я її шаную». Коли на нього находить один з тих припадків гніву, що рвуть усі перешкоди і виливаються нестримними потоками, маленька жінка йде в свої кімнати і дає йому нагорлатися. Тільки через чотири-п'ять днів вона каже йому: «Не гнівайтеся, у вас може лопнути в грудях яка-небудь судина, не рахуючи неприємностей, яких ви мені завдаєте». І тоді еслінгський лев ховається, щоб змахнути сльозу. Коли він з'являється у вітальні, де ми розмовляємо, вона йому каже: «Залиште нас, він мені читає», і він нас залишає.

Тільки в людей сильних, великих і запальних, у цих воїнів-громовержців, у цих дипломатів з олімпійською головою, у цих геніальних людей можна зустріти таку впертість у довір'ї, таку великодушність до кволості, таку незмінну опіку, таку любов без ревнощів, таку благодушність у ставленні до жінки. Слово честі, я ставлю мистецтво графині настільки ж вище за сухі та сварливі доброчинності, наскільки атлас кушетки кращий за дешевий оксамит на поганенькому міщанському дивані.

Мій дорогий, я в цьому чарівному селі вже шостий день і все ж не можу не захоплюватися чудовою красою цього парку з навколишніми тінистими лісами, де гарні доріжки біжать вздовж вод. Природа та її тиша, мирні насолоди, безтурботне життя, до якого вона кличе, — усе приваблює мене. От де справжня література! В луках нема стилістичних огріхів. Тут було б справжнім щастя позабути все, — навіть «Деба». Ти повинен здогадатися, що два ранки підряд ішов дощ. Поки графиня спала, а Монкорне носився по своїх маєтках, я виконав так необачно дану обіцянку писати вам.

Досі, хоч і народившись в Алансоні, як кажуть, від старого судді та префекта, і хоч знайомий з зеленню, я все ж вважав за пусті брехні існування маєтків, що дають по чотири, по п'ять тисяч франків щомісячного доходу. Гроші для мене означали чотири страшні слова: робота, видавець, газета, політика… Коли в нас буде земля, де гроші ростимуть на фоні якогось гарненького краєвиду? Саме цього я й бажаю вам в ім'я театру, преси й книги. Хай так і буде.

Як заздритиме Флоріна покійній мадмуазель Лагер! Наші сучасні Буре вже не мають перед своїми очима французького дворянства, яке навчало б їх жити, вони об'єднуються по троє, щоб заплатити за ложу в Опері, складаються на розваги і вже не обрізують чудово оправлених ін-кварто, щоб прирівняти їх розмір до ін-октаво своїх бібліотек; і неоправлені книжки мало хто купує! Куди ми йдемо? Прощавайте, діти мої! Любіть завжди

вашого ніжного друга Блонде».

Якби, за дивовижною випадковістю, лист цей, що зірвався з найбільш ледачого пера наших часів, не зберігся, було б майже неможливо змалювати Еги. Без цього опису вдвоє жахлива історія, що сталася в них, була б, може, не така цікава.

Багато хто, безперечно, чекає побачити, як промінь світла ляже на лати колишнього полковника імператорської гвардії, як гнів його, спалахнувши, мов ураган, звалиться на маленьку жінку, і як повість ця закінчиться тим же, чим кінчається стільки сучасних драм, тобто альковною трагедією. Чи могла б така сучасна драма відбутися в цій гарненькій вітальні з блакитнуватими камеями над дверима, де щебечуть любовні міфологічні персонажі; де гарні фантастичні птахи намальовані на стелі й на внутрішніх віконницях; де на каміні сміються на весь рот почвари з китайського фарфору; де на найбагатших вазах сині з золотом дракони обвивають своїми закрученими хвостами їх краї,— витвір японської фантазії; де спокійні глибокі крісла, кушетки, дивани, підставки, етажерки збуджують в нас споглядальні лінощі, що позбавляють нас всякої енергії? Ні, тут драма не лишається в межах приватного життя, її дія розвивається або трохи вище, або трохи нижче. Не ждіть театральних