Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"

Ґабчикові, у якого спочатку було чимало проблем, тепер простіше, ніж його товаришеві: треба лише десь роздобути плащ замість того, що він покинув біля «мерседеса», адже цю подробицю зазначать в описі підозрюваного. Але на тілі в нього немає жодної подряпини, ані помітної, ані непомітної. Добігши до району Жижков, він зупиняється. Тут можна віддихатися й заспокоїтися. Ґабчик купляє букет фіалок і дзвонить у двері до вчителя Зеленки, члена «Їндри», підпільної організації «соколят». Словак дарує квіти пані Зеленковій, позичає в них плащ і йде. А може, він позичає плащ у Сватошів, адже це вони дали йому портфель, який Ґабчик також кинув на перехресті? Але Сватоші мешкають далі, у середмісті, біля Вацлавського майдану… Тут свідчення не зовсім зрозумілі, і я трохи гублюся. У всякому разі, потім Ґабчик з’являється вдома в родини Фафеків, де на нього чекає гаряча ванна і де він зустрічається зі своєю юною нареченою Лібеною. Що вони робили, про що говорили, я не знаю. Однак відомо, що Лібена була в курсі всього, а отже, мала бути дуже щасливою знову побачити свого коханого живим.

Кубіш змиває кров з обличчя, пані Новак змащує йому рани йодом, сусідка — добра душа — приносить чисту сорочку свого чоловіка, білу в сині смужки. Довершує перевдягання уніформа залізничника, яка належить панові Новаку. Опухле обличчя хлопця в такому вбранні не надто привертатиме увагу, адже всім добре відомо, що робітники частіше зазнають пошкоджень, ніж пани в костюмах. Залишається одна проблема: треба забрати велосипед, залишений біля взуттєвої крамниці. Це зовсім близько від повороту, поліція скоро його знайде. На щастя, прибігає — мабуть, зі школи — молодша донька Новаків, Їндржишка, весела й зголодніла, адже в Чехословаччині обідають доволі рано. Мати дає їй завдання: «Поки я приготую тобі перекусити, збігай до взуттєвої крамниці “Батя”. Там один мій знайомий залишив велосипед. Забери його й приведи до нас на подвір’я. А якщо хтось тебе питатиме, чий це велосипед, не кажи нічого. Його власник потрапив у халепу, і зайві розмови можуть йому нашкодити…» Дівчинка вибігає, а мати кричить їй услід: «І навіть не думай сідати на нього, ти не вмієш їздити! І будь обережна, там багато машин!..»

Чверть години по тому Їндржишка повертається з велосипедом. Якась пані справді розпитувала її, але дівчинка, як мама й наказала, нічого не відповіла. Завдання виконано. Кубіш може йти зі спокійним серцем. Хоча це лише такий вислів. Хлопець спокійний настільки, наскільки спокійним може бути той, хто знає, що найближчими годинами, ба навіть хвилинами стане одним із двох найбільш розшукуваних людей у Райху.

Вальчик, міра причетності якого до замаху поки що точно не визначена, нині, либонь, у менш скрутному становищі. Однак блукати піднятою за бойовою тривогою Прагою, кульгаючи, із есесівською кулею в нозі, і водночас безтурботно дивитися в найближче майбутнє вочевидь неможливо. Вальчик іде шукати прихистку до колеги й товариша Алоїза Моравця. Цей чоловік також працює на залізниці, також бере участь в Опорі, також допомагає десантникам із Англії, також одружений з жінкою, щиро відданою людям, які чинять спротив загарбникам. Це вона відчиняє блідому як смерть Вальчикові, вона добре його знає, адже хлопчина часто до них навідувався і, переховуючись, іноді мешкав у них, але жінці не відоме його справжнє ім’я, вона кличе його Міреком. Оскільки все місто вже клекотить чутками, вона відразу ж запитує: «Міреку, ви чули? Вчинено замах на Гайдріха». Вальчик підводить голову: «Він мертвий?» Чує відповідь, що «поки ні», і знову опускає погляд. Але жінка не може стриматися, щоб не спитати, бо запитання вертиться в неї на язиці: «Ви причетні до цього замаху?» Вальчик силувано всміхається: «Що ви, пані! Я занадто м’якосердий для такого». Однак жінка вже мала нагоду розібратися, що за людина її співрозмовник, і тому розуміє, що той збрехав. Утім, бреше Вальчик суто машинально, навіть не сподіваючись, що йому повірять. Жінка, яка не відразу помічає, що гість накульгує, запитує, чи йому нічого не потрібно. «Дуже-дуже міцної кави, коли ваша ласка». Ще Вальчик просить, якщо можна, походити містом і послухати, що говорять на вулицях. Потім він, як і Ґабчик, приймає ванну, пояснюючи, що йому дуже болять ноги. Мабуть, думають собі господарі, Міреку доводиться багато ходити пішки. Лише наступного ранку, помітивши плями крові на простирадлах, вони розуміють, що їхнього гостя поранено.

Близько полудня до лікарні приїжджає хірург, і операція відразу ж починається.

Чверть на першу Франк, проковтнувши клубок, що став йому поперек горла, телефонує Гітлерові. Як і передбачалося, фюрер аж ніяк не задоволений такою новиною. Найбільше він лютує, коли дізнається, що Гайдріх роз’їжджав містом без охорони на неброньованій машині з відкинутим верхом. Крики на тому кінці дроту змінюються завиванням. Лемент Гітлера поділяється на дві частини: з одного боку, фюрер обіцяє, що чехи — ця зграя скажених собак — дорого заплатять за своє нахабство, а з іншого — побивається, як же це Гайдріх, його найкращий працівник, людина такої величини, такий важливий елемент для функціонування всього Райху, саме так, усього Райху, міг виявитися таким телепнем і допустити таке злочинне недбальство, авжеж, злочинне! Щодо подальших заходів, то все просто. Потрібно негайно:

1) розстріляти десять тисяч чехів;

2) пообіцяти мільйон райхсмарок тому, хто допоможе впіймати злочинців.

Гітлер завжди був небайдужий до чисел — що кругліше число, то краще.

Після обіду Ґабчик разом із Лібеною (адже до пари завжди менше підозр, ніж до самотнього чоловіка) ідуть купляти тирольського капелюха, щоб за допомогою цього невеличкого зеленого головного убору з фазанячим пером перетворити Йозефа на німця. Їхнє маскування неочікувано перевершує будь-які сподівання. До Ґабчика з проханням прикурити звертається есесівець у формі. Ґабчик церемонно дістає запальничку й розпалює німцеві цигарку.

Я теж закурюю. Я відчуваю себе трохи графоманом-неврастеніком, що тиняється Прагою. Мабуть, час перепочити.

Але нема часу на перепочинок. Треба якось перебути цю середу.

Розслідування доручають комісарові Паннвіцу, тому самому чоловікові в чорному плащі, який на мить забігав до лікарні, куди його відправило за новинами ґестапо. Докази, знайдені на місці злочину, — пістолет-кулемет «стен», портфель із внутрішніми елементами протитанкової гранати англійського виробництва — не лишають жодних сумнів: до замаху причетний Лондон. Паннвіц доповідає Франку, той знову телефонує Гітлеру. Удару завдало не чеське підпілля. Франк відраджує вдаватися до масових репресій, адже це могло би справити враження, ніби серед місцевого населення існує потужний опір. А якщо показово покарати